Читати книгу - "Знамення Долі"

— Але в чому справа? Чому?

Він підняв свій тупорилий автоматичний пістолет і направив на мене.

— Ну біжи! Швидше!

— Але…

Він опустив ствол і вистрілив у землю поруч з моїми ногами, потім направив ствол прямо мені в живіт.

— Мерлін, син Корвіна, — процідив він крізь зціплені зуби, — якщо ти зараз не поїдеш, то вважай себе небіжчиком!

Мені нічого не залишалося робити, окрім як на його пораду підняти феєрверк гравію, залишивши сліди згорілої гуми на тому місці, де я розвертав фургон.

Я з ревом повів машину вниз по схилу, насилу вписавшись у перший крутий поворот.

Потім був лівий поворот, а потім я загальмував.

Я з'їхав на узбіччя під прикриття з кущів, вимкнув мотор і світло, і поставив машину на гальма. Стояла мертва тиша. Я тихенько відкрив дверцята і не став її закривати, коли обережно вислизнув назовні. Якийсь птах перелетів з дерева на дерево.

«Сова», — подумав я. Я рухався повільніше, ніж мені хотілося, але мені необхідно було зберегти тишу. Нарешті я наблизився до повороту.

У таких місцях звук дуже добре передається на відстані.

Останній поворот я подолав на всіх чотирьох кінцівках, повністю використовуючи всі перевага прикриття з каміння і листя. Потім я не поспішаючи оглянув місцевість.

Навколо нікого не було. Я повільно і дуже обережно рушив уперед, готовий завмерти в першу ж секунду, кинутися на землю, пірнути в густе листя або кинутися навтіки. В залежності від того, що буде потрібно по ситуації.

Ні шереху — включаючи шерех вітру в гілках, і нікого навколо, наскільки я міг бачити.

Я продовжував обережно просуватися вперед, все ще користуючись прикриттям.

Його тут немає. Він кудись перейшов.

Я пройшов ще трохи, завмер і принаймні з хвилину прислухався. Не було чутно ні найменшого звуку, що видавав хоч який-небудь рух.

Я знайшов місце, де впав Мартінес. Його тіло зникло. Я обійшов весь прилеглий простір, але так і не зміг знайти нічого, що могло б пролити хоч краплю світла на те, що сталося тут після того, як я поїхав. Придумати причину, щоб гукнути Люка, я теж не зміг.

Я без всяких перешкод дістався назад до машини, сів у кабіну і попрямував у місто.

Ні, я остаточно заплутався.

Навіть припустити не можу, що ж це врешті-решт навколо мене відбувається?

Чорт забирай!

Фургон Люка я залишив на стоянці готелю майже на тому ж місці, де він був припаркований до цього. Потім я повернувся в готель, знайшов кімнату Люка і постукав. Я не розраховував, що мені дадуть відповідь, але варто було спочатку постукати, а вже потім проникати в номер — так чинять усі порядні зломщики.

Я був дуже акуратний і зламав тільки замок, залишивши двері і одвірок, бо містер Браеда здався мені добрим малим і мені не хотілося доставляти йому зайві неприємності. Звичайно, часу у зв'язку з такою делікатністю треба було трохи більше, але в коридорі нікого не з'явилося. Я увійшов в номер Люка, намацав вимикач, запалив світло і швидко оглянув кімнату. Потім я кілька хвилин прислухався. Ніяких звуків з холу не долинало.

Часу у мене було небагато. На полиці для багажу я виявив порожню валізу. У шафі висів одяг. У кишенях, окрім двох коробок сірників, олівця і ручки нічого не виявилося. Ще деякий одяг та білизна в ящику — і знову нічого. Предмети туалету в футлярах або акуратно розставлені на полиці у ванній — теж нічого особливого чи незвичайного. Примірник «Стратегії» В. Х. Ліддала Харта на нічному столику біля ліжка з закладкою всередині книги, в одній чверті від кінця.

Штани і куртка, в яких він ходив на прогулянки в гори, кинуті на стілець, поруч запилені важкі черевики і шкарпетки. У черевиках нічого, крім пари шнурків не було. Я перевірив кишені сорочки, які спочатку здалися мені порожніми. Але потім я намацав у них кілька кульок з зім'ятого білого паперу.

Я розгорнув один із них.

Які небудь жахливі секретні повідомлення?

Ні… Немає причини віддаватися на милість параноїдального комплексу, який не на жарт розігрався — всього лише кілька коричневих крихт були відповіддю на моє запитання.

Це був тютюн і шматочки цигаркового паперу. Він, очевидно, звернув і зім'яв недопалки, прогулюючись по лісі. Все ж дивно… Мені доводилося бувати разом з Люком на заміських прогулянках, і таким акуратистом він ніколи не був.

Потім я оглянув штани. В одній кишені лежав вологий носовичок, в іншому — гребінець. У передній правій кишені було порожньо, в лівій — один єдиний патрон. Я машинально опустив патрон у свою кишеню, потім помацав під матрацом та в ящику столу. Я заглянув навіть у кошик для паперів в туалеті.

Не було нічого, що могло б якось пояснити його дивну поведінку.

Залишивши ключі від машини на нічному столику, я повернувся в свою кімнату. Мене не дуже хвилювало те, що Люку стане відомо про те, що я вломився в його номер. Ця ідея мені навіть подобалася, чесно кажучи. Мушу зауважити, що мені з біса не сподобалося те, що він рився в моїх паперах, які стосувалися Колеса-примари.

Крім того, він повинен дати мені з біса переконливе пояснення своєї більш ніж дивної поведінки на горі.

Я роздягнувся, прийняв душ, ліг в ліжко і погасив світло. Люку, мабуть, варто було б залишити записку, але я не люблю залишати сліди. Крім того, не знаю вже чому, але у мене було таке відчуття, що він уже не повернеться в свій номер.

6

Він був невисоким, щільно складений чоловік з трохи червонуватим лицем, його темне волосся вже порядком прошила сивина і вони порідшали на маківці.

Я сидів у кабінеті його напівсільському будинку в передмісті Нью-Йорка, потягуючи пиво і розповідаючи про свої неприємності. За вікном світилася зоряна ніч, і слухач у мене був відмінний.

— Так… Значить, Люк на наступний день не з'явився, — сказав він задумливо, — і не надіслав жодного повідомлення.

— Ні.

— Розкажи детальніше, чим ти займався в той день.

— Вранці, я ще раз перевірив його кімнату. Все було в точності так, як я залишив, ідучи. Я увійшов до холу. Біля столу реєстрації знову нічого. Потім я поснідав і знову зайшов у номер Люка. Там було порожньо. Я відправився на тривалу прогулянку і повернувся тільки після полудня, поснідав у другій раз і ще раз заглянув у його кімнату. Все було по-старому. Тоді