Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Любовні елегії. Мистецтво кохання 📚 - Українською

Читати книгу - "Любовні елегії. Мистецтво кохання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Любовні елегії. Мистецтво кохання" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 55
Перейти на сторінку:
class="v">А Пенелопа, хоча наглядач не стеріг її жоден, —

   Серед стількох женихів цноту свою зберегла!

Знадне — що під замком, саме він крадія притягає:

   Мало кому любе те, що під рукою лежить.

Часто не вродою жінка бере, а пристрастю мужа:

   Щось, мовляв, є в ній таке, раз його так розпекла!

Жінці перелюб ціни додає: мов скарб той, пильнують;

[30]   Більше тут важить сам страх, аніж принади її.

Крадена, що не кажіть, заборонена втіха — солодша;

   Вабить нас та, що шепне, поцілувавши: «Боюсь!»

Проти закону, однак, під замком вільну жінку тримати,

   Хай нетутешні лишень так-от, під страхом, живуть.

Тож, коли сторож шепне тобі: «Я не спускав з неї ока», —

   То за цнотливість жони маєш хвалити… раба?

Гірш селюка того, хто переймається зрадою жінки:

   Звичаїв Риму такий, видно, ніколи не знав.

Таж у початках його — позашлюбні Марса нащадки:

[40]   Ілія ж двох привела — Ромула й Рема — на світ.

Хочеш цнотливої ти? То за вродою не розглядайся:

   Вроди і цноти, повір, не поєднати ніяк.

Є в тебе ум — дай спокій жоні, не бурчи і не хмурся,

   Правил, вимогливий муж, їй не встановлюй твердих.

Друзів її (хай скільки було б) вітай щиросердно —

   Хоч невеликий це труд, вдячність велика зате:

Де лиш забава яка — будеш гостем поміж молодими,

   Дома, хоч сам не давав, матимеш гарні дари.

5

Ніч була. Сон і мені зімкнув натомлені вічі.

   Тут і наснилось таке, аж затремтіла душа.

Сонцем осяяний горб, дубовий гайок у підніжжі,

   Різноголосся птахів поміж галуззям рясним.

Нижче, під гаєм, зеленню луг засліплював очі,

   Пишну травицю його тихий струмок годував.

Сам я під листям дерев од спечного дня заховався,

   Спека ж діймала мене навіть під листям дерев.

Тут і з’явилась нараз, квітучі смакуючи трави,

[10]   Біла корова; на ній — ані пляминки ніде.

Білим таким не буває й сніг, що тільки-но випав

   І по долинах іще водами збігти не встиг,

Чи молоко од вівці, що цівками в повну дійницю

   Туго з набряклих дійок, піну збиваючи, б’є.

Був їй супутником бик — за мужа корові щасливій;

   Побіч красуні-жони й він собі ліг на траву.

Доки полігував так і смачні пережовував трави,

   Заново живлячись тим, що лиш недавно спожив, —

Сон його, видно, зморив — головою рогатою низько

[20]   Він до землі нахиливсь — так мені снилось, кажу.

Бачу, ворона летить; ковзнувши легко в повітрі,

   Сіла на зелень м’яку й каркнула, птаха хрипка.

Тричі корову дзьобнула вона й з грудей білосніжних

   Шерсті скубнула пучок — цілий пучок білини.

Довго барилася та — й залишила бика і те місце,

   На її грудях, однак, бачив я, кров запеклась.

А спостерігши, що одаль бики пасуться на травах, —

   Одаль і справді паслись на пасовищі бики, —

Тут же помчала туди й сама, приєднавшись до стада,

[30]   Весело стала скубти буйнозелену траву.

Тож поясни мені, хто б ти не був, кмітливий товмачу,

   Зміст отих видив нічних — що означали б вони?

Так запитав я, а той, хто сни опівнічні тлумачить,

   Мовив, — здавалось, кладе кожне із слів на вагу:

«Спека, що ти в холодок од неї втекти намагався,

   Та утекти не вдалось, — то твоя пристрасть палка.

Біла корова — то любка твоя: білосніжні обоє;

   Бик, що при ній був, — це ти, в ньому себе упізнай.

Груди ворона дзьобала їй — то це, зрозуміло, —

[40]   Звідниця: любці твоїй розум дурманить стара.

А що лишила корова бика, хоча й не одразу, —

   Знай, доведеться тобі в ліжку тремтіть одинцем.

На білосніжних грудях корови мітка багряна —

   То не без плямки, вважай, та, що кохаєш її».

Мовив відгадувач снів — і відринула кров од обличчя,

   Весь я немов зледенів, темінь на вічі лягла.

6

Бистрий потоку, вздовж берегів шуварами порослий!

   Кваплюсь до милої я, — хоч на хвилину вгамуйсь!

Мосту ж ніде, та й порону нема, ні шнура, щоб на той бік

   Якось дістатись мені, хвилю веслом не б’ючи.

Тямлю вузеньким тебе: на той бік — рукою подати,

   Бо ж і водиці було — ледве що по кісточки.

Ринеш тепер, увібравши сніги сусіднього схилу,

   Бурхають води твої, виром нуртують мутним.

Що то дало мені квапитись так, одпочинку не мати

[10]   Й ночі за поспіхом тим не відрізняти від дня?

Щоб отак нудитись тут, не знаючи, як на той берег —

   Годі й придумати щось — твердо ногою ступить?

Нині б ті крила мені, що з ними нащадок Даная{118}

   Голову, в зміях усю, сміло мечем одрубав!

Чи колісницю, що з неї в іще необроблену землю

   Кинуто вперше було щедрий Церерин засів{119}!

Та не пора мені тут на ті вигадки давніх поетів!

   Світ і не бачив тих див — і не побачить, либонь.

Понад місткі береги перехлюпнувшись нині, потоку,

[20]   Знову до них повернись (вічно б тобі так пливти!).

Вір, ти обурення б не переніс, якби стало відомо,

   Що через тебе отак бідний коханець баривсь.

Саме потоки, однак, у коханні б мали сприяти:

   Саме потоки не раз чули любовну жагу.

Кажуть, у Мелію, німфу віфінську, блідий закохався

   Інах{120}: жагою тоді бралась його холодінь.

Два п’ятиліття не пробула ще Троя в облозі,

   Як захопила тебе, Ксанте, Неери краса.

І чи не мусив Алфей, покохавши діву аркадську,

[30]   Різними землями ген хвилі котити свої?

Кажуть, що й ти обіцяну Ксантові німфу Креусу

   Довго,

1 ... 24 25 26 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любовні елегії. Мистецтво кохання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Любовні елегії. Мистецтво кохання"