Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

З 1935 р. завідував кафедрою літератури і мови Педінституту у Вінниці.

Видав п’єсу «Лебедина пісня», збірки віршів «Прорість» (1926), оповідань «Весняні зорі» (1928), а у співавторстві з Михайлом Туган-Барановським [12] – збірку віршів «Молодик» (1927). Поезії дивовижно нагадують поетику В. Свідзінського.

Заарештували І. Дорожнього 15.08.1935 р. В автобіографії для чекістів він писав: «Отец мой крестьянин-бедняк, был выслан в 1904 г. в Сибирь, мать домашняя хозяйка. До 1926 г. я жил в Сибири. Являюсь членом Коммунистической партии с 1917 г., за что и исключили ли меня из партии, я до настоящего времени не знаю, в других партиях не состоял. В 1918 был красным партизаном на Алтае. В 1920–1921 гг. был в Красной Армии в первом революционном полку, три месяца занимал должность комиссара полка, а затем опять был в партизанах до октября 1921… Женат, имею ребенка 10 лет, не судился, под стражей нахожусь с 15.08.1935».

22.10.1935 р. І. Дорожнього засудили до розстрілу, який замінили 10 роками ув’язнення. Покарання відбував на Соловках. 3.11.1937 р. його розстріляли у Сандармоху.

«Я народився в степу золотому…»
Я народився в степу золотому в ніченьку темну болиголову. Мати хороша була подорожниця, пісень нашептала в голову: будеш зростати ходячи по людях… Щастя спізнавати одиноке всюди. На вигоні чужому, на чужій молочі[13] ганяючи коней погоничем. Мати чудова була подорожниця. Виріс я… Виріс… Та на чиюсь голову. «Приїзди, скоріше, друже…»
Приїзди, скоріше, друже… Я нездужаю, тяжко нездужаю. В голові – московські вулиці, скандально переплутались. І як не ходжу бульваром, не цілуюсь у жмурках з черешнею… А падаю… Все падаю на брукову неприємність. А ві сні плачу за Вагнером, жаль такого лебедя… Слізно… Душе моя, ну, як за нелюбим. «Загубило сонце коромисло…»
Загубило сонце коромисло, беручи місяцем воду, в полі осінньо-пожовклому, між околків… Граючись, трави, у коників, спіткнувшись, упали до озера: – Гей, гукають, прозорість! Гуляймо до нового сонця!