Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

Що ж було спільного у вболівальників та радикальних націоналістів? Чому цей альянс виявився настільки міцним, що ми не чули про жодні суперечки чи конкуренцію у лавах ПС, поки справа не дійшла до формування партії та участі у виборах?

Дмитро Ярош: «ПС за великим рахунком — це втілення самоорганізації українського народу. Завжди існує центр, який дає імпульс для розвитку тієї чи іншої події, як це було в історії України, починаючи з яких-небудь ще скіфських часів. Зрозуміло, що з нічого не буває нічого. Коли Янукович прийшов до влади, „Тризуб імені Степана Бандери“, націоналістична, військово-патріотична організація, його влади не визнала, і для того були передумови. Ми брали участь у Помаранчевій революції — я командував „Народною вартою“, забезпечували периметр, робили заходи контррозвідки».

Цікаво. Виявляється, що ми особисто у 2004-му були підлеглими Яроша, але довідалися про це лише тепер. Річ у тім, що під час Помаранчевої революції ми пристали до загону, який займався охороною периметра Майдану, зокрема викривав оперативні засідки ментів. Однак там ми були звичайними рядовими, тому з командиром і не зустрілися.

Проте з того часу всі ми подорослішали та порозумнішали.

Дмитро Ярош: «Ми бачили, що народ, як кролик перед удавом, стоїть перед режимом Януковича. Це була потужна машина, вибудована за допомогою Путіна. Репресії радикалізували нашу свідомість та діяльність. „Тризуб“ — це не та організація, яка просто б'є морди. Ми видавали книжки через видавництво „Відродження“, були присутні у публіцистиці, журналістиці, ми не ставили за мету досягнення партійного результату, але діяли заради об'єднання суспільства, щоб спробувати у нашій неоколоніальній системі зробити революційні зміни, щоб здобути Українську Самостійну Соборну Державу, державу української нації на українській землі, в якій кожному її громадянину буде забезпечено свободу, справедливість і добробут. Усе за Бандерою. Ми вибудували систему. Але коли у вересні 2013-го я звертався до знайомих підприємців, які допомагають нам і нині, із планом революційних дій, які ми збиралися проводити, і прохав дати трохи грошей, щоб ми могли об'їхати Україну, піднімати людей, вони сказали: ви з глузду з'їхали, яка революція?

На початку революції „Тризуб“ нараховував десь 500-600 осіб особового складу різного віку, різної підготовки, люди були і в обласних центрах, і у райцентрах. Це була парамілітарна структура — штаб, ройові, чотові, сотенні, дисципліна. Був і резерв — наприклад, лише через кам'янський „Тризуб“ із 1994-го по 2013-й пройшло шість сотень людей. Ми не стягували всіх до Києва, бо не виключали й партизанської війни — готували бази і таке інше, ми не відкидали можливості такого розвитку подій».

І чим, скажіть, будь ласка, така організація може привабити вболівальників? Тим, що має досвід бійок із міліцією? Коли ж і як сталося, що українські націоналісти і футбольні ультрас настільки зблизилися?

Костянтин Василець: «У нас завжди були контакти з фанами, молодь приходила до одеської „Свободи“ через футбольні кола, бо це — субкультура, яка потребує дій, вони шукають організацію, яка буде відповідати їхнім запитам. Фанати — люди з характером, із послідовними діями, і саме з такими організаціями вони й хочуть мати справу. В Одесі була й проросійська фанатська організація. Але тут є великий внесок Максима Чайки, який почав пропагувати серед фанатів українську ідею і тягнув людей на наш бік. У 2008-2009 роках це протистояння досягло загострення. У Чайки була своя група, у них постійно відбувалися сутички з проросійськими силами, під час однієї такої бійки він і загинув у квітні 2009-го. Сам Чайка не був у жодній партії, мав громадський рух „Січ“, працював із фанатами. Коли він загинув, мені було 15 років, я ще навчався у школі, і це вбивство змусило мене розбиратись у тому, що відбувається навколо. Тоді я почав цікавитись історією, політикою, потім звернув увагу на націоналізм. Смерть Максима справила на мене неймовірне враження — чому в незалежній Україні вбивають українця? А потім приходить міліція, нас зганяють у зали і пояснюють, як погано бути націоналістом, як погано виходити на вуличні акції».

А от і пресове повідомлення тих часів.

«В Одесі скоєно напад на двох активістів патріотичної громадської організації „Січ“. У результаті нападу групи проросійських бойовиків від ножових поранень загинув студент одного з навчальних закладів, активіст „Січі“ Максим Чайка».

(УП, 18.04.2009)

Дмитро Ярош: «Зв'язки налагоджувалися роками, хлопці-вболівальники спілкувалися з ультрасами, хлопці, які займалися вишколами, були у різних таборах різних організацій, а їх проходило десятки різних ґатунків, і там увесь час ішло перемішування особового складу і вимальовувалися люди, які налаштовані найреволюційніше, — я не люблю слова „радикал“. Бо йдеться про революційні зміни в державі, а не просто про бажання радикальних дій. Так і вимальовувався кістяк, який потім став „Правим сектором“ — це була робота не одного року».

І справді. Якщо замислитися, то вболівальники є переконаними патріотами своєї команди, міста і країни. І доводять це не тільки кулаками, а й тим, що пропагують національну символіку, особливо коли йдеться про збірну країни. Ну і ще у такий спосіб:

«Ультрас київського „Динамо“ заявляють про формування загонів самооборони для захисту Києва від „тітушок“. „Ми виходимо за киян, за наше місто, за нашу країну, за нашу честь“, — повідомляє соціальна сторінка руху київських ультрас».

(Champion.com.ua, 21.01.2014)

До речі, попри таку свою бойову біографію, «Правий сектор» на початках Євромайдану був переважно агітаційним і дискусійним майданчиком, далеким від сцени як територіально, так і ідеологічно. Однак досвід силових протистоянь дуже швидко визначив його подальшу роль.

Дмитро Ярош: «Атмосфера Майдану була дволика — з одного боку, революційне піднесення, з іншого — намагання деяких політиків спустити все у каналізацію. Ми намагалися не допустити цього, але без протиборства, щоб не роз'єднати майданівський рух, бо люди були різні — і ліберали, і радикали, і демократи, їх треба було об'єднувати, а не кричати, як Пилип з конопель, контраверсійні гасла. Після побиття студентів ми на Михайлівській почали запис добровольців, вишкіл людей. До мене прибігали: ви не провокуйте! Комбат Чорний хлопців тоді тренував — трубки пластикові, ті, що для опалення, у руках, вони ними махали. Нас багато знімали телеканали, але мало хто показував — інформаційне поле було заблоковане».

Пізніше такі тренування відбувалися на Майдані, зокрема побіля будинку Укоопспілки, і кожен охочий міг побачити їх на власні очі.

Дмитро Ярош: «Коли 1 грудня організовували Самооборону Майдану, стояли умовні на той час барикади, на кожній з барикад на прохання Парубія, Левуса та інших керівників стояли