Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Емма

Цього не може бути, я не вірю своїм очам. Будинок мій, за кілька метрів від якого я перебуваю, сидячи в машині, в який я не зайшла виключно через дзвінок Артура, злітає в повітря.

Старовинні дубові двері вилетіли з отвору разом зі шматком стіни. Чорний дим валить з усіх боків.

Починаю перебирати в пам'яті свої останні хвилини вранці перед виходом із дому. Так, я дуже поспішала, так, збиралася похапцем, але газ я навіть не вмикала. Він не може бути причиною вибуху.

Покинула тоді стіни свого будинку дуже поспіхом, не випивши традиційної порції кави, не поснідавши. А що ще, окрім газу, може стати причиною подібного вибуху у звичайному помешканні, де не зберігаються якісь вибухонебезпечні речовини?

Але у мене є вагомий привід для радості - я жива і я здатна логічно міркувати - значить, не все так погано.

Це тероризм, чистої води тероризм! Що коїться?  Мій будинок підірвали за допомогою вибухівки. Що за світ у якому ми живемо, де на вулицях мирних міст підривають житлові будинки?

Питання відкрите - чи входило в їхній план усунення мене особисто або хотіли підірвати тільки будинок на моїх очах? З огляду на те, що я жива, а також на те, що якісь підозрілі особи в мене на хвості, в їхній план входило залякування мене, і він повністю спрацював. Тоді, само собою напрошується висновок - за мною стежать, я на гачку у злостивців. А те, що вони професіонали у своїй мерзенній справі, немає жодного сенсу сумніватися. Справи їхні говорять самі за себе.

Два замахи на мою власність за один день виключає найменші припущення випадковості події. Мене навмисно попереджають. Значить, є хтось, хто не випускає мене з поля зору в цей момент.

Абсолютно не розумію, що робити, куди податися. Думки в хаотичному порядку рояться в моєму запаленому мозку, не даючи можливості отримати пояснення того, що відбувається.

Усьому на світі приходить кінець - прийшов він і моєму спокійному життю в рідному місті. Треба терміново їхати,  швидко, не залишаючи за собою слідів. Тепер моя машина має замінити мені будинок.

Розумію, що остаточно вийшла зі ступору і починаю тверезо міркувати. Артур! Ми так і не встигли з ним і словом обмовитися. Якби не його дзвінок, який змусив мене зупинитися за десяток метрів від епіцентру вибуху, мене, а найімовірніше, частини мого тіла збирали б по околицях у радіусі щонайменше ста метрів.

Яке щастя, що він мені зателефонував.  Так була зайнята всі ці останні дні невідкладними справами, що зовсім випустила з уваги, що не повідомила ні йому, ні Феліксу свій новий номер для зв'язку. Залишається загадкою, як йому вдалося додзвонитися до мене.

Не встигаю вибрати зі списку останній дзвінок, що надійшов на мій телефон, а телефон сповіщає про надходження нового.

- Емма? Емма! - я чую тривожний голос Артура ще до того, як встигаю вимовити чергове «алло», піднісши слухавку до вуха.

- Артуре, це я, - перші, вимовлені вголос слова після вибуху звучать глухо і мляво. Мені доводиться прочищати горло, щоб бути почутою.

 - Привіт... Мила, я чую тебе, яке щастя! - у тривожному голосі неможливо не розрізнити полегшення.

- Ти... ти все-таки подзвонив... Ти не уявляєш...

- Я не міг інакше. Уже три дні, а я ніби без повітря.

- Артур... чому я така дурепа?

- Стоп, якщо хтось із нас і претендує на роль не адекватного, то це тільки я. Я повний ідіот.

Мотаю головою з боку в бік на знак заперечення, з жахом відчуваючи, як у носі починає щипати. Почула його голос і напад теплоти і чогось світлого і близького заполоняє всю мене. Які ж цінні ці звичайнісінькі слова з вуст Артура в цю напружену хвилину. Як давно - відтоді, як загинув Густав, - про мене ніхто не дбав і не хвилювався. Принаймні, так явно. Можливо... ні, не варто згадувати й думати, інакше не стримаю сліз, які нагадують про себе спазмами в районі горла...

- Так... Я сумую. Без тебе все втратило сенс. Це неможливо

- Я теж... Артур.

- Емма, ти що плачеш? Що сталося? Я чув у слухавці гучний звук, схожий на вибух.

- Мій дім, його більше немає, - кажу і не вірю, що це мій голос... Вибач, але мені зараз так складно говорити, а тим паче пояснювати будь-що.

- Ти ... ціла? Скажи, як це сталося, інакше я збожеволію.

- Ціла, але тільки завдяки тобі. Якби ти мені не...

- Де ти знаходишся?

- Сиджу в машині перед своїм будинком, точніше перед тим, що від нього залишилося. Руїни. Одні руїни. І роззяв повно навколо.

 Біль, що відступив, негайно повертається, подібно до розпеченої лави заполоняє мій багатостраждальний організм.

- Я вже виїжджаю до тебе. Ти головне чекай мене, будь на місці.

- Ти в Норвегії? А як? І знаєш адресу? Ах, ну так. Звичайно, як я відразу не подумала. Фелікс.

- Не забивай собі голову дрібницями і не думай ні про що. Розповім тобі при зустрічі.

- Знаєш, мені здається, що за мною стежать. Давай краще зустрінемося в кафе у моєї подруги. Не хочу, щоб вони нас бачили разом. Я надішлю тобі СМС зараз з її адресою.