Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

У Києві Скоропадський створив офіцерське вербувальне бюро Вільного козацтва та інструкторську школу для старшин Вільного козацтва на чолі з капітаном Секретом.

Микола Чеботарьов згадує, що на початку січня 1918-го в приймальню до військового міністра Порша навідався Скоропадський у компанії ротмістра Кочубея та полковника Полтавця. Порш не хотів їх приймати, але після особистої протекції Чеботарьова усе-таки прийняв. У військового міністра Скоропадський настійно просив грошей на організацію нових підрозділів Вільного козацтва. Але Порш уважав Скоропадського «ворогом України» і не дав ні копійки. Чеботарьов згадує, що тоді Скоропадський переконував його, що має під своїм командуванням 40 тисяч вільних козаків. Насправді цифра ця була збільшена, приблизно у 30 разів.

На початку січня 1918-го Скоропадський встиг зустрітись із Симоном Петлюрою. Відставний військовий міністр Петлюра просив відставного генерала Скоропадського допомогти в організації незалежного від військового міністерства «партизанського» Гайдамацького коша Слобідської України. Вони обидва розуміли необхідність опору червоним військам, але Скоропадський не міг передати Петлюрі необхідних останнім сотень вільних козаків, позаяк уже втратив на них усякий вплив.

У своїх «Споминах» Скоропадський згадує про свого політичного суперника Петлюру. Він писав, що з усіх політичних соціалістичних діячів Петлюра залишився ледь не єдиною «чистою людиною… у грошових відносинах» і «щирим у своїх відносинах до України».

У той же час Скоропадський відзначив «надзвичайне честолюбство» і «демагогію» Симона Васильовича. Готуючи переворот, Скоропадський думав про Петлюру як про можливого союзника. У цей час Петлюра був так само «приватною особою» і так само, як і генерал, дуже критично ставився до міністерського кабінету есера Голубовича. Гетьман згадував, що з Петлюрою «…у той час у нас відносини були гарні». Гетьман навіть розкриває «секрет» Петлюри, вказуючи, що «…його політичні переконання не крайні настільки, що мені приходило навіть у голову залучити його в уряд, якби українці не відмовилися на перших порах піти в уряд, можливо, це й відбулося б…». Гетьман вказував, що, якби не його зв’язок із соціалістич-ними партіями, «…Петлюра міг бути одним з надзвичайно корисних діячів часів гетьманства».

Скоропадський шукав контактів і з французькою військовою делегацією у Києві та її начальником генералом Табуї — «…у французькій місії я мав непогану репутацію». Французьких військових тоді цікавила можливість Скоропадського протидіяти планам Центральної Ради з підписання сепаратного миру УНР з німцями. Французьке командування вже мало дані про те, що українська делегація на переговорах у Бресті була визнана німцями за самостійну, і з нею з перших днів січня 1918-го велися таємні переговори про сепаратний мир. Можливо, французькі військові перші побачили у Скоропадському кандидатуру на можливого військового диктатора України, що має шанси підтримувати війну України проти країн німецького блоку.

Тоді Скоропадський мав кілька зустрічей з генералом Табуї та комендантом Суаньє у канцелярії французької військової місії та у ресторані готелю «Континенталь». Керівники французької місії також запросили відставного генерала на таємну нараду французької місії з представниками польського корпусу «у конспіративнім місці».

Скоропадський згадував, що французи «…обмежувалися загальними фразами, а я хотів перейти одразу до діла… нічого конкретного і це побачення не дало… Унаслідок такої поведінки французів я почав думати, що з цього нічого не вийде». Про яку справу Скоропадський як «приватна людина» розмовляв із французами — скоріше це була «справа державного заколоту» з метою зриву переговорів української делегації з німцями та повалення есерівського уряду. Скоропадський наполегливо пропонував французам підтримати його план військового перевороту. Можливо, генерал умовляв французів погодитися на використання підконтрольних Антанті Чехословацького та Польського корпусів для розгрому київських соціалістів… Ці іноземні військові корпуси розгорталися поблизу Києва і могли повністю блокувати столицю. Коли б Скоропадський та французи домовилися, заколот Чехословацького корпусу стався би в Україні у січні 1918-го, а не у Радянській Росії у червні 1918-го.

У Центральній Раді підозрювали Скоропадського у таємній змові проти республіки, у контактах із французькими агентами. Скоропадський констатував, що у січні 1918-го агенти українських спецслужб стали «…стежити за мною та французами».

До французької орієнтації відставного генерала підштовхували «брати»-масони граф Віктор Кочубей та близький до французької військової місії Сергій Моркотун. Моркотун, начальник залізничної міліції Південно-Західної залізниці та колишній адвокат, за свідченням Скоропадського, «…заявляв себе українцем поміркованих поглядів… організовував тоді з молодих інтелігентних людей українську національну організацію під назвою «Молода Україна»… тоді в українських залізничних колах відігравав досить помітну роль». Павло Петрович твердив, що Моркотун «…був утаємничений і в наші плани притягнути до спільної акції проти більшовиків польський корпус і чехословаків».

Скоропадський вказує на Моркотуна як на творця організації «Молода Україна» (за аналогією з «младотурками»), але не вказує «профілю» цієї організації… Ту ж саму назву — «Молода Україна» — мала і київська парамасонська ложа (що була створена на основі лож «Володимира» та «Нарцис»), у якій перебували Моркотун, Скоропадський, Галіп, Шумицький та… Петлюра.

Взагалі Сергій Костянтинович Моркотун (Маркотун) (1890–1958) відіграв велику (не досить висвітлену) роль у житті Скоропадського. 1918 року Скоропадський вважав Моркотуна власним секретарем, але роль останнього була зовсім інша.

Син відомого масона, який був сімейним лікарем великого князя Григорія Олександровича Романова, другом генерала графа Олсуф’єва, Сергій Моркотун дуже рано опинився серед «братів». Вже у двадцятирічному віці ми бачимо Моркотуна в «офіцерському званні» у московській ложі «Кубічного каміння». Сергій у двадцять один став «майстром ложі» та закінчив столичний університет. Моркотун «працював» у ортодоксальній ложі, дійшовши до 18-го ступеня «лицаря розенкрейцера», та у масонському ордені мартиністів.

Моркотун як «достойний майстер» ложі Святого Володимира засудив Брестський мир, Четвертий Універсал Центральної Ради та запрошення австро-німецьких військ до України. Скоропадський твердив: «Його (Моркотуна. — В. С.) інформованість мене вразила…», він «…прекрасно знав французьку місію, постійно в них бував і, вірогідно, користувався в них довірою. Разом з цим він був заможною людиною, володів будинком з величезним садом на Великій Володимирській… багато мандрував». Саме Моркотун передавав Скоропадському запрошення з французької місії — «…французи просили мене зайти до них на конспіративну квартиру». Саме він зв’язав Скоропадського з масонством, підтримував найтісніші стосунки з масонськими центрами і впливовими постатями масонства: Миколою Миколайовичем Романовим,