Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Від райдужних думок директора відволікло якесь ворушіння за вікном — перед будинком стояв несподіваний відвідувач, притискаючи до лиця носовичок і дивлячись перед собою скляними очима. Так, на декого атмосфера підприємства діє саме таким чином. Скільки раз містеру Блоху доводилося пояснювати, що сміття неможливо закопувати до безконечності, що їх метод ближчий за все до природи, крім того, дає масу корисних продуктів… Все намарно! Директор спішно натягнув чоботи, защепив куртку і звичним жестом укріпив на носі захисний амулет. Настав час познайомитися з гостем.

— Добрий день, ви до мене?

Погляд незнайомця сфокусувався на директорові, і той усвідомив, що до прострації тут далеко — маг перебував в астралі (чи як це там у них називається), очевидно, вивчаючи влаштовану навколо будинку ворожби. Вільною рукою прибулець дістав і продемонстрував жетон НЗАМПІС.

— Мені потрібен Томас Тангор.

— Слідуйте за мною, я покажу дорогу!

Директор знав, коли слід проявити ввічливість. Крім того, він мав сумніви, що пан Тангор задумав щось протиправне — такий блискучий молодий чоловік не стане розмінюватися на дрібнички.

— Він там, але просив його не турбувати.

У вузькій долині між пагорбами відходів прилаштувався імпровізований намет з провощеного полотна і якихось патиків (якщо знати, скільки дерева маг затягнув досередини, можна би було вирішити, що намет заповнено ними до самого верху). Якими б не були допитливими люди, жоден з працівників звалища не наважувався підглянути за чарівником. Невисокий наглядівець пару секунд розглядав встановлений Тангором намет.

— Дякую, я вже все бачив.

Відвідувач, так і залишившись безіменним, розвернувся і пішов до воріт.

Містер Блох знизав плечами — якщо чорному не потрібен провідник, директор нав’язуватися не стане. Йому і так на сьогодні вистачило вражень: над головою мага, розвіваючи поли плаща і хустину, розкручувалося маленьке торнадо.

Чорні, вони такі нервові.

Ларкес залишав міське сміттєзвалище не в паніці, але дуже-дуже швидко. Старший координатор не міг зрозуміти, чому Тангору приперло шукати згадану Акселем Світову Вісь саме тут, тим більше, що його батько такими сумнівними місцями не шастав.

«Він мав у своєму розпорядженні ціле місто, та що там, цілий мій регіон, а він вирішив закопатися у відходи! Чи не ховається в цьому якийсь другий зміст, метафора до всього, що коїться?»

Тим більше, що успіху юнак досягнув: оглянутий Ларкесом намет був пустий.

«І це дивне відчуття, що магії нема, а пальці поколює.»

Підганяти автомобіль до воріт звалища старший координатор не наважився — просмердиться. Довелося йти пішки через парк, вислуховуючи воронячий ґвалт і намагаючись впоратися з відчуттям, наче хтось з-за паркана звалища, насміхаючись, дивиться в спину.

«Що за дитячі комплекси! Нема нічого ганебного в небажанні нюхати сміття. Тангор і той, он, амулетами обклався. Ловко продумав, шельма!»

Старший координатор занотував собі, що треба буде роздобути десь це цікаве пристосування для носа — виключно корисна річ. Особливо, враховуючи, в якому вигляді зазвичай слідство спостерігає жертв забороненої магії.

Попереду з’явилася границя парку, і чаклун зітхнув вільніше. На єдині очищеній від снігу лавиці (для кого їх зробили? Тут же не гуляє ніхто!) громадилося щось, схоже на великий мішок з ніжками. Старший координатор підійшов ближче.

Дивне щось виявилося жінкою. Міс Фіберті, крім пальта вдягнена в шаль, три шалики і дві спідниці, напружено слідкувала за наближенням чаклуна.

— Добрий день!

Ларкес присів на лавицю (доріжки в парку розчищали жахливо, і низенький чарівник втомився місити ногами сніг). Жінка насторожено потягла носом і відсунулася від нього, ймовірно, демонструючи особисту неприязнь.

— Ви знаєте, куди подався Тангор?

— Ви перший!

— Що — перший? — не зрозумів маг.

— Розкажіть все, що знаєте!

— А чи не забагато ви хочете? — засумнівався координатор.

Міс Фіберті палко блиснула окулярами.

— У мене є всі підстави вважати, що жменька Посвячених приховує від суспільства надзвичайно важливу інформацію. Я збираюся усіма силами боротися з цею недопустимою ситуацією!

Пан Ларкес дрібно затрусився і запирхав — лише хтось, хто дуже добре знав старшого координатора, міг здогадатися, що це він заливається сміхом. Його співбесідниця просто зчудувалася.

— От я і попав у Посвячені! — відсміявшись, похитав головою маг. — Ніхто нічого не приховує. Літописів давніших часів залишилося мало, але кості говорять під руками некромантів, і чорним таких свідчень вистачає. А от люди до недавнього часу відмовлялися вірити голосам предків. Ну, і хто після цього винен в своєму невігластві?

— Я з некромантами не знайома! — роздратовано огризнулася міс Фіберті.

Старший координатор знизав її дивним поглядом і зробив вигляд, що нічого не чує. Так і сиділи — задоволений чаклун і ображена на нього дама. Короткий зимовий день догорав, з неба йшов дрібний колючий сніжок. Тангор не повертався.