Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

– Доброго ранку, шановні студенти! – мовив він.

Я знову здивувалась його голосу. Наче меч, що пробивається крізь камінь. Наче меч, що розбиває сумнів, бере тебе на віру. Яким же могутнім він був! До найдальших кутків долинули його слова, а він же навіть не кричав.

– Я радий вітати вас тут у перший день навчання. Для багатьох із вас він стане першим кроком у доросле життя. Не те життя, яке ви змарнуєте, а те, де ви будете захищати. Захищати не тільки не себе, а весь наш світ. Він тримається на таких, як ви – чистих, незаплямованих душах, які прийшли сюди, щоб опанувати свій артефакт.

Я інстинктивно притиснула Книгу.

– Як ви знаєте, – продовжував ректор, – Бойова академія магії Підлісся – найкраща академія Підлісся, ба більше – одна з найвідоміших академій всього Світлозем’я. Чудове свідчення тому – переповнений гуртожиток, – посміхнувся він. – Багато з вас немісцеві та з’їхалися з усіх куточків князівства. Але! Кожного року я порушую одне й те саме питання: як ви розумієте, воно дуже турбує мене. Так-от, на превеликий жаль, зараз такий ліберальний час, що вступні екзамени скасували.

У відповідь на «превеликий жаль» від студентів почулись смішки.

– Так, вступні екзамени скасували. А проте, – всміхнувся Аскольд Дум, – якщо ви думаєте, що ми не знайдемо способу відсіяти всіх негідних, то ви глибоко помиляєтесь. Кожних пів року проводиться семестровий екзамен. Не здаєте його – і доля ваша у ваших руках! Тільки від вас залежить, чи допроситесь ви, щоб якась інша академія взяла вас посередині навчального року.

Я кліпнула кілька разів. Чомусь мені здалось, що як би бездарно я не вчилась, іншу академію мені шукати не доведеться.

– А щодо скасованих вступних екзаменів, то ми їх просто перенесли на пів року вперед, – відчеканив ректор. – Адже перший семестр для вас – особливий. Зараз усі ви навчаєтесь безкоштовно, нічого не платите й нічого не отримуєте. А проте, за результатами першого семестрового екзамену, вас розподілять за певними категоріями: студенти, що вилітають, студенти, що платять за навчання, студенти, що не платять, і нарешті – студенти, що отримують стипендію. До слова, стипендія у нас порядна, – хмикнув він. – Що ж до решти організаційних питань, передаю слово завідувачам факультетів, – мовив Аскольд Дум і покинув терасу.

Натовп одразу захвилювався. Певно, не всі мали відчуття, що як би бездарно вони не вчились, їх не викинуть з академії. Завідувачу факультету книжників, Луці Сизому, знадобилось кілька хвилин, щоб добитися тиші.

– Радий усіх вас вітати у стінах нашої академії! – вигукнув він. – Як ви знаєте, навчання здійснюється за трьома напрямками, відповідно на трьох факультетах: книжники, мечники та цілителі. Про організаційні питання можна говорити вічно, одначе час розпочинати навчання. А тому прошу студентів кожного факультету відійти під свої корпуси. Книжники – туди, мечники – туди, цілителі – туди, – вказав рукою. – Далі ви почуєте розподіл по групах та познайомитесь зі своїми кураторами. Подальше ваше знайомство з академією належить їм.

Як виявилось, більшість студентів уже стояли під своїми корпусами. Я до них не належала. А отже, зусиллям волі змусила себе відірватись від стіни та пішла крізь натовп. На диво, він доволі легко пропустив мене.

Перед нами стали п’ятеро книжників: усі такі заклопотані, хто гордий та величний, хто навіть схвильований. Очевидно, це були куратори.

– Отже, так, – почав один. – Я називаю імена, а ви виходите і шикуєтесь тут, – зачекав та заглянув до аркуша. – Андріяш Лук’ян!

Один студент відокремився і став поряд куратора.

– Голубко Злата! Грива Радослав! Денько Ждан! – вигукував книжник.

Студенти виходили та формувалися в групи. Коли перший куратор дійшов кінця списку, він рушив із місця та повів групу за собою. За ним стала зачитувати книжниця, потім ще один книжник, і так до кінця. Студенти виходили, натовп рідів. Мені спирало в горлі. Спершу здавалось, що важко буде вистояти поряд зі стількома потенційними ворогами… Але дивитись, як натовп поступово зникає і не залишається нікого, крім тебе, виявилось важче.

Так воно й було: усіх назвали, всі розійшлись – і тільки я зіщулилась, притискаючи Книгу. Нарешті пролунало моє ім’я:

– Сніжна Ейворі!

Я хутко підійшла до групи. Куратор обвів нас поглядом і посміхнувся:

– Ну, що ж: вас зараховано до групи К-1.5. Моє ім’я Дем’ян Бурезнай, я буду вашим куратором. Пройдімо до аудиторії!