Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

– І як вам не сором, а? Ми вас, як людину приймаємо в своїй країні, даємо змогу за ті сами гроші, що й наші громадяни платять, їздити чудесною багдадською залізницею, а ви шибки розбиваєте! Хіба ж можна так?

Спочатку я мовчав. Але потім лють мене взяла. Ну, припустімо, розбив, шайтан вас забирай зовсім з вашим джамом!.. Ну, заплатю. З поїзда не втечеш, чи не так? Чого ж ви тут мені мораль начитуєте? З кожним може таке бути! І я вголос висловив свою лють і образу моїм учителям доброї поведінки.

Справа, очевидно, була не в цьому. Одної моєї згоди заплатити було мало. Може, це зветься в Туреччині хуліганством? Може, ще штраф якийсь належиться?.. Турки далі начитували мені мораль.

– Куди ви їдете? – спитав поліцай.

Це я зрозумів і відповів, що їду до Анкари.

Поліцай знову виголосив прекрасну промову, яка, очевидно, мала означати, що в Анкарі, мовляв, ми з вами як слід поговоримо. Після цього всі пішли, але протягом всієї дороги аж до самої Анкари раз у раз підходили до мого купе пасажири й з огидливою цікавістю дивилися:

– Оце він? Так ось він той, що розбиває шибки на багдадській залізниці? Ці-ка-во!

Мене раптом пройняла одна жахлива думка. А скільки коштує отой джам? Я подивився. Грубе, дуже грубе скло, таких я не бачив у нас. А вгорі було зроблено прекрасний півмісяць з гарною зіркою. Мені здавалося, що той півмісяць з зіркою має коштувати дорожче за цілий джам.

Я перерахував свої гроші. Їх у мене залишалося вже не багато, а в майбутньому було кілька день перебування в Анкарі, та ще тижнів зо два у Стамбулі… А подарунки друзям? Прощай, Туреччино! Доведеться голому і обдертому зайцем їхати в трюмі.

Я виїздив Туреччину майже всіма залізницями, пам’ять на пейзажі у мене чудова, але який пейзаж між ст. Абрікей і Анкарою – не знаю. Чомусь отой пейзаж не зробив на мене найменшого вражіння і найменшого сліду не лишив у моїй пам’яті.

Коли поїзд остаточно спинився, поліцай суворо підійшов до мене і суворо сказав щось, очевидно, таке:

– Ну, ходімо, такий-сякий! Ось ви взнаєте, як джами розбивати!

Та привів він мене не до караколу, а до якогось добродія на вокзалі.

Вислухавши жахливу пригоду з розбитим джамом, добродій ввічливо запросив мене сісти й подібно до своїх попередників почав начитувати довгу мораль. Говорив він французькою.

– Мені нема часу, – перебив я його, – скажіть краще, скільки коштує отой джам.

Добродій зідхнув.

– Мушу вам зробити неприємність, – відповів він: – Це дуже дороге скло. Вам доведеться чимало заплатити. Воно коштує…

На столі з’явився великий реєстр, і добродій почав поволі водити пальцем по числах. Я бачив: 65, 69, 73…

В мене лишалося тільки 100 лір. На ці гроші я мав прожити ще більше двох тижнів, купити подарунки й забезпечити себе квитком на пароплаві… Прощайте, вражіння!.. Їхати мені зайцем.

Добродій раптом підвів голову і докінчив:

– Воно коштує… дві ліри п’ятдесят!

Тобто – два! Два карбованці!.. Я раптом згадав і Дурана-хамала, і багатія – директора банку, раптом пригадав все, що я чув про турецьку ощадливість, економність і розрахованість… Вийнявши п’ять лір, я сказав звичайною українською:

– Беріть п’ять і покажіть, де у вас ще один такий джам!

Але добродій не зрозумів української мови й повернув мені дві з половиною, ліри… А шкода!

Народився 26.05.1902 р. в с. Василівка на Хмельниччині. У 1919 р. був одним з засновників юнацької спілки, що діяла під орудою УСДРП, та партії соціалістів-самостійників. Закінчив у 1920 р. Вінницьку українську гімназію, яка сформувала його національні погляди.

Вчителював у селах. У 1924–1926 рр. служив у армії, з 1926-го працював інструктором образотворчих мистецтв у Вінницькій трудовій школі та завідувачем художнього відділу історично-побутового музею (1926–1933). У 1930 р. склав екстерном екзамени на літературно-лінгвістичному відділі Інституту профосвіти у Харкові. З 1932-го працює в інституті соцвиху у Вінниці.

Перші вірші опублікував у 1918