Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Упродовж наступного року він з’являвся на кожній грі НБА і з’являвся на робочому місці в офісі «Чесапіку». Коли внаслідок фінансової катастрофи, яка потому ввійде в історію як Світова фінансова криза, ціни на газ влітку 2009 року впали до 3 доларів, тобто рівня, який унеможливлював отримання прибутку від буріння в короткі терміни, Обрі не виказував страху. Хіба ж не на це він підписався, коли взявся до нафтогазової справи? Це було, як у казино, й людина мусила змиритися, що подеколи рулетка грає проти неї. Обрі поставив на сланцевий газ. Він уже отримав із цієї ставки мільярд або десь так, і волів вийти з кризи ще з більшим виграшем. Він усе ще рекламував постачання чистої й доступної енергії упродовж двохсот років. Природний газ звільнив би країну від руйнівного впливу «брудного вугілля» і недешевої залежності від іноземної (читай близькосхідної) нафти. Газ обіцяв національне процвітання і національну безпеку. «Якщо ми вичерпно реалізуємо потенціал природного газу, — щебетав Обрі перед інвесторами в 2009 році, — то на нас чекає краще, світліше і заможніше майбутнє».

Кому б у таке не хотілося вірити?

РОЗДІЛ 6

Рекс знизав плечима

Маса холодного арктичного повітря, яка 14 грудня 2009 року сунулася в Оклахома-Сіті з півночі, не могла зломити дух Обрі Макклендона. «Тандер» під час другого сезону в Оклахома-Сіті вже був схожий на команду з плей-офф. Вони, поза сумнівом, вигравали частіше, ніж програвали. Фінансові ринки, здавалося, знайшли міцне дно. Того дня індекс Доу-Джонса зріс на 0,3%, завершивши тривалий, повільний підйом із самісінького дна, де опинився після падіння, щоб досягнути небаченого упродовж останніх чотирнадцяти місяців після повного фінансового занурення рівня. Найкращим було те, що того дня акції «Чесапік енерджі» підскочили на 6%, повернувшись до респектабельного котирування у 20 доларів. Цей вражаючий одноденний вихлоп не мав нічого спільного ні з «Чесапіком», ні з його харизматичним очільником; це все було пов’язане зі становленням природного газу.

Того дня Рекс Тіллерсон, голова «ЕкксонМобіл», найсильніший вожак з міжнародного клубу чистокровних псів енергетики, генеральний директор, який за минулий рік приніс акціонерам чистого прибутку на 45 мільярдів доларів, особа номер один в офіційній історії компанії — будь-де, будь-коли — офіційно визнав Обрі й решту сланцегазових гравців. Після років відмахування від сланцевого газу як справи гравців нижчої ліги Тіллерсон знімав перед ними капелюха й долучався до гри. «Природний газ дуже підходить для задоволення попиту на електроенергію, який постійно зростає, бо він менше шкодить довкіллю і дає можливість ефективно використовувати гнучкість капіталу», — сказав Тіллерсон того дня, анонсуючи, що «ЕкксонМобіл», у рамках своєї найбільшої угоди нового століття, щойно зголосилася викласти понад 30 мільярдів доларів на купівлю компанії під назвою «ІксТіОу енерджі».

«ІксТіОу» і «Чесапік енерджі» були схожі, як дві краплі води, тільки «ІксТіОу» менше вгрузла в борги, що робило її більш фінансово збалансованою. Як і Обрі, співзасновник компанії Боб Сімпсон був одним із перших, хто повірив у природний газ, а також від початку опанував гідророзрив пластів й горизонтальне буріння. Сімпсон збільшив прибутки своєї компанії від менш як 200 мільйонів доларів у 2002 році до приблизно 2 мільярдів у 2008-му. Як і «Чесапік», компанія Сімпсона була серйозним землевласником і пробурила свердловини практично на всіх основних сланцевих родовищах в усіх куточках країни, від Нью-Йорка до Пенсільванії, Оклахоми і рідного штату Сімпсона — Техасу. Фактично «ІксТіОу» експлуатувала свердловини практично на порозі штаб-квартири «ЕкксонМобіл» в Ірвінгу, штат Техас. Виявилося, компанія Сімпсона мала те, чого бракувало Тіллерсону і, відповідно, він прагнув мати набір інструментів, навички і новаторство у справі видобутку природного газу з-під найбільш неприступних гірських порід.

Ще в 1990-х «Екксон» власними силами здійснила перші дослідження і розробку горизонтального буріння і гідравлічного розриву пластів, але вирішила, що це трудомісткий, дорогий і ризикований процес. І до того ж компанія насправді мислила, ну, значно глобальнішими категоріями. «Екксон» дуже переймалася використанням своїх бездонних фінансових ресурсів для освоєння неймовірних нових родовищ, доступ до яких відкрився після завершення холодної війни, на кшталт арктичних вод біля російського узбережжя або багатого континентального шельфу в Гвінейській затоці. Попередник Тіллерсона, Лі Реймонд, дуже давно поклав край зусиллям компанії з видобутку нетрадиційного газу з-під американської землі. Для Реймонда природний газ був чимось, не лише в прямому, а й переносному значенні, не гідним уваги такого нафтового гіганта, як «ЕкксонМобіл». Дідько б його взяв, «ЕкксонМобіл» навіть не міг дати раду тій добрячій порції газу, який у робочому порядку видобував зі своїх нафтових свердловин по всьому світу. Це був газ, який не завантажиш і не переправиш танкером. Що їм було з ним робити? Побудувати трубопровід з Екваторіальної Гвінеї до Піорії? Нафтовий газ дуже часто просто спалювали, в прямому сенсі слова спалювали.

Реймонд ніколи не переглядав своє рішення забити на природний газ, навіть після того, як досягнення в горизонтальному бурінні і гідророзриві почали стимулювати зростання видобутку й споживання. У 2003 році, приблизно в той час, коли він мимохіть тероризував Владіміра Путіна купівлею «ЮКОСа», Реймонд стверджував, що видобуток природного газу, найімовірніше, досягнув піку, і якщо Америка стане дуже газозалежною, це матиме жахливі наслідки. Через два роки після цього Міністерство енергетики США ладне було з цим посперечатися. На думку експертів, лише в континентальній частині Сполучених Штатів запасів природного газу було вдосталь, аби країні цілком вистачило на ХХІІ століття. До 2009 року Міністерство прогнозувало, що прийде той день, коли сланцевий газ США забезпечуватиме половину виробництва енергії в країні.

Тож тепер, коли бум на сланцевий газ розгорівся знову і сповна, «ЕкксонМобіл» доводилося якось надолужувати згаяне, і було на руку, що Тіллерсон мав зайві 30 мільярдів, щоб їх на це витратити. Рекс розумів, що доведеться переплатити за «ІксТіОу» на 25% дорожче вартості акцій компанії, але хіба у нього був вибір? «ЕкксонМобіл» спізнилася до столу й мусила миритися з наслідками. Тіллерсон заплатив чималі гроші за досвід, якого «ЕрікксонМобіл» просто бракувало. Компанія заплатила Бобу Сімпсону особисто 84 мільйони доларів, щоб той пішов і ніколи знову не переступав поріг компанії, але Тіллерсон наполіг, щоб решта керівників «ІксТіОу» і технічні таланти лишилися. «ІксТіОу» мала і надалі робити те, що в неї виходило якнайкраще: працювати як відокремлений підрозділ вотчини Тіллерсона, видобуваючи сланцевий газ. А «ЕкксонМобіл» продовжила би робити те, що в