Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Осінь, 2013рік 

Легке хвилювання захоплювало зсередини і серцебиття пришвидшувалось. Я зацікавлено оглядалася навколо і не могла приховати щасливу усмішку. Сьогодні перше вересне і більшість студентів з похмурими лицями брели до центрального входу університету. Схоже усі вони не сильно раділи початку нового навчального року. Лише я світилася, як саме сонце і вже не могла дочекатися, коли ж сяду за парту і буду занотовувати перші слова  викладача. 

Навіть доволі похмура погода не могла нашкодити моєму запалу. Темні грозові хмари збиралися над головою і вже скоро мав розпочатися дощ. Як би радісно мені не було, потрапляти під дощ не хотілося. Саме тому я пришвидшилась і вже скоро ступала коридорами університету.  

Студенти створювали багато шуму і доводилося прикладати зусилля щоб пробратися через натовп до потрібної мені аудиторії. Я зацікавлено розглядала, як молоді люди весело обнімалися і ділилися своїми враженнями від літніх канікул. Мені теж хотілося знайти багато друзів, і через рік, у цей же день радіти зустрічі і ділитися враженнями про літо. Та для цього в першу чергу треба цих друзів зайти.  

В потрібній мені аудиторії  було доволі багато студентів. Я швидко пройшлася очима по цій шумній компанії і відмітила, що хлопці уже встигнули розбитися на купки, як і деякі дівчата. Я не любила тих, хто ставив себе вище інших, а в цій аудиторії я побачила саме таку дівчину. Висока блондинка з надто відвертим макіяжем сиділа просто на парті закинувши ногу на ногу. Її коротенька спідничка піднялася настільки високо, що не залишилося місця для фантазії. Декілька дівчат мало в рота їй не заглядали, коли ця особа щось говорила, а хлопці пускали слину і оглядали це чудо голодним поглядом.  

З такою особою я дружити не збиралася, саме тому сіла поряд з доволі звичайною брюнеткою, котра низько опустивши голову переглядала щось на телефоні. Поки сиділа і розглядала своїх майбутніх одногрупників, моя сусідка схоже помітила, що уже не сама і зацікавлено витріщилася на мене. 

- Привіт! - дівчина нарешті залишила в спокої свій телефон і тепер дивилася на мене великими зеленими очима.  

- Привіт. - усміхнулася у відповідь, зацікавлено розглядаючи доволі дивну зачіску дівчини. Її волоссям наче б то займався не тверезий перукар. Кожне пасмо різної довжини, а ще де - не - де видно рожеві пасма. В загальному доволі цікаво, але я сама такого зі своїм волоссям ніколи б не зробила. - Гарна стрижка. 

Сама не знаю навіщо це сказала, просто крутилося на язику і ось результат. Дівчина кілька секунд прискіпливо мене оглядала і я вже навіть подумала, що подругами нам не стати, але коли вона голосно і відкрито розсміялася, стало трішки спокійніше.  

- Це помітно по твоєму виразу обличчя. - відповіла весело. - Мене стригла старша сестра. Вона навчається на перукаря.  

- Оу... - все ще розгублено видавила з себе. 

- Не хвилюйся, мені подобається. - під мигнула мені дівчина. - Не люблю бути як усі. До речі, я Єва. А тебе як звати? 

- Оля. - швидко відповіла і піддавшись пориву потиснула руку новій знайомій. 

- А ти мила, Оля. - усміхнулася Єва і ми одночасно розсміялися.    

Ну а далі прийшов куратор групи і почав розповідати про усе що буде чекати новоспечених студентів далі. Я зацікавлено слухала доволі молодого викладача і вже навіть уявляла, як навчання захопить мене з головою. Можливо хтось подумає, що у мене не все в порядку з головою, але насправді усе не так. Просто, я завжди мріяла потрапити саме в цей навчальний заклад. Так склалося, що моїм батькам довелося залишитися в іншому місті, а я тепер повністю у власному розпорядженні. Звісно, мене аж ніяк не хотіли відпускати з рідного дому, мотивуючи це тим, що і в рідному місті є доволі багато навчальних закладів. Але я була впертою і настирною, якщо вирішила їхати сюди, то це вже остаточно. Саме тому батькам довелося погодитися, як би важко це їм не далося.  

Після концерту в актовому залі, який був присвячений саме першокурсникам ми з Євою вийшли на вулицю. На щастя дощові хмари потроху розійшлися і навіть сонечко порадувало нас своєю присутністю. Ну що ж, на сьогодні офіційна частина закінчилася, а вже завтра можна буде братися за навчання. 

- Ти в гуртожитку живеш? - запитала Єва, коли ми повільно мандрували тротуаром до дороги.  

- Так. Он там, зовсім поряд. - я вказала рукою на високий будинок просто навпроти університету. Потрібно лише дорогу перейти і я на місці.  

- А я живу з сестрою. - поділилася інформацією про себе Єва. - До речі, а ти не хочеш до мене переїхати? Разом веселіше буде! 

- Ого! Оце в тебе заяви! - такого я точно не очікувала. - Ми ж знайомі всього кілька годин, а ти вже мене до себе жити кличеш. 

- Перестань, подруго! - безпечно махнула рукою Єва і несподівано поклала свою руку мені на плече. - Я ж бачу, що ти хороша дівчинка. Подумай над моєю пропозицією, окей? 

- Проблема зовсім не в тому, що ми заледве знайомі. Хоча і це теж важливо. Просто, у мене не має коштів щоб платити за квартиру. - довелося пояснити усе як є. 

Коли я тільки дізналася, що поступила, ми з батьками теж розглядали таку можливість, як знімати в оренду житло.   Та побачивши, які ціни в цьому місті, ми цю ідею одразу відкинули.  

- То проблема лише в цьому? - широко усміхнулася Єва.  - Не хвилюйся, подруго. Я не братиму з тебе гроші. Готувати вмієш? 

- Звичайно. - от тепер вже я не змогла стримати усмішку. Ця дівчина мене відкрито веселила і головне, схоже,  я не помилилася коли сіла поряд з нею сьогодні.