Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Ну ось, проблему вирішено! Будеш готувати і будити мене зранку. А то я страшно не люблю прокидатися рано.  

- Не знаю, Єв.. Мені з батьками поговорити треба. - чесно зізналася. - Але не думаю, що вони погодяться.  

- А якщо ми їм не скажемо? - під мигнула мені дівчина. - Ти ж наважилася самостійно переїхати в інше місто? То чому не можеш зробити ще один самостійний крок? Нехай думають, що ти живеш в гуртожитку, а з часом усе їм розкажеш. 

В принципі перспектива жити в повноцінній квартирі подобалася мені більше аніж в гуртожитку, де на кожному квадратному метрі живе хоча б один тарган. Таке собі сусідство,  чесно кажучи.  

- Я подумаю над твоєю пропозицією, обіцяю. - відповіла і Єва вдоволено кивнула.  

Ми якраз підійшли до світлофора, чекаючи на зелене світло. Так вийшло, що саме я стояла попереду і зовсім не очікувала того,  що сталося далі. Окрім нас з Євою на переході було ще декілька студентів. І якраз один з них не сильно штовхнув мене в спину. Скоріш за все він не сподівався, що я не втримаюся на ногах і полечу просто на дорогу.  

Я теж не одразу зрозуміла, що відбувається. Щойно стояла на тротуарі, а вже за мить полетіла просто під колеса яскраво - червоного автомобіля. Врятувало мене лише те, що світлофор якраз перемкнувся і автомобіль їхав досить повільно.  

Я більше злякалася, аніж постраждала. Машина мене майже не зачепила.  

- Оля! - налякано закричала Єва і присіла поряд зі мною. - Ти як? Щось болить? 

В вухах шуміло від шоку і переляку, тому я не змогла і слова вимовити. Лише головою помотала щоб подруга трохи заспокоїлася і з сумом поглянула на свої збиті коліна. 

- Ти чого під машину кидаєшся, ідіотка? - над головою пролунав доволі красивий чоловічий голос, але я бачила лише білі кеди біля своїх ніг.  

- Дань, не кричи на дівчину. Не думаю, що вона зробила це навмисне. - ще один голос почувся з іншого боку і власник його в начищених до блиску туфлях, несподівано присів поряд зі мною. Тепер я розгубилася ще більше, тому що бачила перед собою справжнього красеня. Мені завжди здавалося, що такого хлопця можна побачити лише на сторінках модних журналів. Русяве волосся знаходилося в легкому безпорядку, а проникливі голубі очі розглядали мене з цікавістю. Дуже гарний і начебто хороший, але я такими хлопцями не цікавилася.  

- Як ти? Щось болить? -з тривогою в голосі запитав хлопець не зводячи з мене погляду. 

- Ні, все добре. - на щастя голос до мене повернувся і я спробувала піднятися.  Несподівано незнайомець поклав свої руки мені на плечі і допоміг піднятися. Його надмірна увага трохи мене напружувала і лякала.  

- Ти впевнена, що все нормально? - продовжив допитуватися хлопець, коли я зробила крок подалі від нього. Як виявилося, він був вищим від мене на цілу голову і складалося враження, що я ніби муха поряд з ним.  

- Іллюх, вона ж сказала, що в нормі! Їдемо уже! - і знову я почула той глибокий голос, з  нотками невдоволення. Тепер я могла розгледіти власника білих кедів. Та краще б я цього не робила.  

У вас колись було так, що серце на мить завмирало, а тоді починало битися об груди як божевільне? Тіло вкривалося мурахами, а дух перехоплювало? Саме так сталося і зі мною. Я бачила перед собою красивого і високого хлопця із  яскравими синіми очима, що наче в душу мою дивилися. Він сердито хмурився і постійно поглядав на годинник, що був на лівій руці. Його розтріпане темне волосся було в хаотичному безпорядку і у мене склалася думка, що хлопець часто заривався в нього рукою. 

Також високий і начеб то більш м’язистий, як його друг. Але на відміну від Іллі, цей хлопець в мій бік старався навіть не дивитися.   

- Дань, ну не будь таким злим. - усміхнувся Ілля і оглянув мене з голови до ніг. Найдовше він оглядав  мої  побиті коліна, і усмішка зникла з його обличчя. - Думаю, що в знак вибачення потрібно підвезти цих дівчат додому. 

- Не треба! - так вийшло,  що цю фразу ми з Данею сказати одночасно. Ну.. хоча б в чомусь ми були солідарні. Лише зараз він звернув на мене увагу і оглянув абсолютно пустим поглядом. У мене навіть склалося враження, що цей хлопець не вважав мене дівчиною. Наче б то я просто нав’язлива муха, що завадила його планам.  

- Думаю буде краще, якщо ви все таки нас підвезете. - втрутилася в нашу дивну розмову Єва. - Моя подруга поранила ногу, а йти нам доволі далеко. 

Як же в той момент мені хотілося закрити рота Єві. Що вона таке придумала? Навіщо і надалі випробовувати терпіння цього красивого, але такого не привітного хлопця Дані? 

- От і домовилися! - широко усміхнувся Ілля і перевів погляд на мене. - Допомогти сісти в машину чи сама дійдеш? 

В той момент мені дуже сильно хотілося показати йому язика. Я стрималася, тому що розуміла, що це надто по - дитячому і шкутильгаючи попрямувала до яскраво - червоного автомобіля. 

Графіку виходу глав поки що не має. Продовження буде у вівторок.