Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Сидіти в компанії цих доволі дивних хлопців було не надто весело, чесно кажучи. Я розмістилася на задньому сидінні, якраз позаду мовчазного Дані. Від нього йшла така напружена енергетика, що навіть у мене шкіра мурахами   вкривалася. Ну звісно, якісь дві дівки знищили усі його грандіозні плани на цей час, як тут не нервувати.  

Зате Ілля виявився доволі милим хлопцем, постійно усміхався і поглядав на мене у дзеркало заднього виду. А ще я відмітила те, що хлопець цей доволі багатий. Не кожен може дозволити собі у такому віці таку круту машину. 

- Ви першокурсниці? - запитав Ілля акуратно ведучи машину. 

- Ага, сьогодні познайомилися. - весело відповіла Єва. - А тут такі пригоди.  

- Мені справді дуже прикро. - зітхнув хлопець. - Ще жодного разу не потрапляв в таку ситуацію. Можливо треба було в травмпункт з’їздити? 

Не встигнула я і рота відкрити,  як знову втрутився невдоволений Даниїл. 

- Іллюх, тобі ж сказали, що все норм! А мене взагалі - то Валя чекає! 

- Почекає твоя Валя. - байдуже кинув другові блондин і під мигнув мені у дзеркало заднього виду.  

Як би я не старалася та не могла закривати очі на очевидне. Ілля дійсно був хорошим хлопцем і це відчувалося в усьому: відкритій усмішці, спокійній мові і  світлій енергетиці. Тому навіть попри власні принципи я подумала над тим, що було б чудово мати такого хорошого друга.  

- Ось тут зупини. - Єва показала біля якого під’їзду нам потрібно вийти і машина  плавно зупинилася.  

Чесно кажучи я подумала, що Ілля знову кинеться мені допомагати. Та він і збирався, навіть двері відкрив, та першим на вулицю вийшов Даня і несподівано відкрив двері з мого боку. Я ж розгублено витріщилася на його руку, яку хлопець подав, щоб я змогла за неї схопитися.   

Я обережно вклала свою кінцівку в його і відчула як у тих місцях, де наша шкіра торкалася одна одної усе горіло вогнем. Схоже Даня теж щось відчув, тому що нахмурився ще сильніше, розглядаючи наші руки.  

Я не стала довго випробовувати його терпіння і швидко забрала свою руку. Звісно я розуміла, що Даня робив це лише для того щоб швидше мене позбутися. Це було доволі не приємно, але зате чесно.  

- Оля, може ти залишиш мені свій номер? Я хочу перевірити пізніше, що ти справді в нормі. -І лля теж з’явився поряд і своєю заявою змусив мене розгубитися.  

- Ну.. не думаю, що це хороша ідея. - не надто впевнено відповіла. - Я  справді не постраждала і тобі не треба хвилюватися.  

Я бачила, що хлопця така відповідь з мого боку не влаштовувала, але знову вліз Даня і змусив друга пришвидшитись. Хлопці роздратовано переглянулися і повернулися в машину. Якщо Ілля ввічливо попрощався, то Даня в наш бік навіть не дивився. Більше не обурювався і то добре.  

- Цікаві екземпляри, скажи? - хмикнула Єва, разом зі мною дивлячись вслід яскраво - червоному авто. 

- Ага, особливо цей Даниїл. - пробурмотіла, згадавши сині і такі красиві очі. - Постійно чимось незадоволений.  

- Схоже він на побачення поспішав. Ех, шкода що такий красунчик уже зайнятий. Хоча Ілля теж нічого, та занадто гарненький як на мене.  - дала свою оцінку Єва.  -Ну що ж, якщо ми вже приїхали до мене, то заодно і оглянеш квартиру. Ходімо, подруго! 

Єва навіть не думала чекати від мене якихось слів, просто взяла за руку і потягнула за собою в під’їзд звичайного дев’ятиповерхового будинку. Коли ми зайшли в ліфт і двері з шумом зачинилися, я навіть засумнівалася чи матиме він силу підняти нас на потрібний поверх. Як виявилося Єва жила на останньому поверсі і їхали ми доволі дивно. 

- Ти впевнена, що твоя сестра не розсердиться побачивши мене? - запитала розгублено.  

- Ірка буде в захваті, що у мене з’явилася подруга. - заявила впевнено.  - Чесно кажучи я не надто дружелюбна, але ти мене одразу зачепила. Це ж доля, подруго! 

Єва мені під мигнула і відімкнула ключем звичайні дерев’яні двері. Зайшовши за нею в квартиру я опинилася посеред доволі маленького коридору. На стінах старі шпалери, та й сама квартира потребувала ремонту. В принципі чисто і охайно, жити можна було. 

- Ну як тобі? - зацікавлено запитала Єва. - Це звісно не п’ятизірковий готель, але жити можна. У нас з сестрою окремі кімнати, тому якщо все ж таки погодишся жити з нами, то поселишся поряд зі мною.  

- Тут доволі мило. - чесно відповіла. - Я була б не проти тут жити. Обов’язково подумаю над твоєю пропозицією. 

- Круто! - сплеснула в долоні Єва. - Ірка, у нас гості! 

Не очікуючи такого голосного крику дівчини, а мало на місці не підстрибнула від страху. Та коли одні з дверей відкрилися і в коридорі почулися кроки, страх з’явився по іншій причині.  

- Хто це тут у нас? - в вітальню зайшла доволі  висока худорлява дівчина із коротко стриженим чорним волоссям. У мене одразу промайнула думка, що і себе вона підстригла невдало. 

- Ір, це моя нова одногрупниця Оля. Можна щоб вона жила разом з нами? 

Іра оглянула мене повільним і абсолютно не зрозумілим поглядом.  Чесно кажучи у мене була думка, що вона зараз голосно розсміється і скаже, що Єва зійшла з розуму. Ну хто проводить до себе в дім абсолютно не знайому людину та ще й пропонує  їй жити разом?  

- Без проблем. - несподівано видала Іра і весело мені під мигнула. Схоже у них з сестрою це спільна звичка. - Готувати вмієш? 

Тепер вже я не стримувала усмішку. Ці дівчата були неймовірно милими і я дуже раділа, що змогла познайомитися з ними. Поки Іра шукала для мене аптечку, Єва розповіла трохи про себе. Виявилося, що батьків у них не було і дівчата усе своє життя прожили з бабусею. Минулого року жінка померла і сестри залишилися лише удвох.  

Мені було доволі дивно і страшно уявляти, як дві молоді дівчини самостійно давали собі раду у житті. Я навіть думати боялася, що з моїми батьками могло щось статися і  я залишуся абсолютно сама у цьому світі. 

Після того як мої подряпини обробили і навіть чаєм напоїли я зрозуміла для себе, що не хочу прощатися з цими чудовими дівчатами. Саме тому я пообіцяла їм, що обов’язково подумаю над тим, щоб переїхати до них.