Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Спасибі, сонце моє, легше.

Здоровань тільки приречено похитав головою.

З усього оточення мого законного чоловіка Сандр був єдиним, хто нормально до мене ставився, а отже був єдиним, хто міг зі мною впоратися.

— Ти що, знову не читала повідомлення?

Не відриваючись від макіяжу, я смикнула плечима. Сандр знову зітхнув і почав шукати мій телефон. Кілька разів чортихнувшись, він натиснув виклик і, почувши звуки дзвінка з іншої кімнати, вирушив на пошуки багатостраждального апарату зв'язку.

— Ти взагалі коли-небудь переглядаєш повідомлення? — пролунало з глибин сусідньої кімнати.

Скориставшись відсутністю мого рятівника, я почала швидко одягатися. Нехай Сандр і друг мені, але хизуватися перед ним доброю волею зайвий раз у негліже не дуже хотілося. Хоча він мене не тільки голою, він мене навіть з виверненими кістками не раз бачив.

— Краще скажи, чому законний такий злий сьогодні? — крикнула я, розуміючи, що вислуховувати чергову догану за пропущене повідомлення не хочу. — У нього аж лисина палала, а вдарив лише один раз.

— Та його курка вчора знову вимагала, щоб він з тобою розлучився й одружився з нею.

— Зрозуміло, — я остаточно знітилася. — Тож вечір у мене буде веселий.

У відповідь Сандр лише приречено видихнув.

Хоч би як він до мене ставився, але врятувати мене він не міг. Я не кохання всього його життя, а він не супермен, а простий охоронець мого особистого олігарха, якому мене продали як дружину, ледь мені виповнилося вісімнадцять. І наївною захопленою нетямою я була рівно до першої шлюбної ночі. Добре хоч через півроку я набридла чоловікові, й в мене з'явилося щось на зразок привиду волі.

Тоді ж ми й домовилися не заважати особистому життю одне одного.

За особисте життя домовилися, а ось за невикористання мене як боксерської груші — ні, тож за останні сім років я гіпс бачила частіше, ніж свої власні руки та ноги.

— Ян, поспішай, — Сандр вивів мене з роздумів про моє «веселе» життя. — Не примушуй його чекати.

У банку все пройшло гладко та швидко. Я легко грала роль ділової леді, широким підписом підписувала документи та вислуховувала запевнення ділових партнерів. Кава-брейк із розмовами ні про що, й знову папери, папери, папери.

Чергові неприємності вискочили з-за рогу та накинулися на мене зграєю голодних собак дорогою з банку до головного офісу компанії.

Машина, в якій їхав мій благовірний, різко загальмувала прямо на мосту, автівка, в якій везли мене, відповідно теж встала.

Причина затримки стала зрозумілою, коли мій козлик вискочив з машини, почав з люттю кричачи в телефон, та нервово ходити вздовж огорожі мосту.

Під ложечкою мерзотно засмоктало — набто добре я знала ці рухи. Нічого хорошого, особисто для мене, вони не обіцяли, а якщо до цього додати його ранковий настрій, то мої справи були, відверто кажучи, погань.

Рішення виходу з ситуації, що склалася, спало на думку настільки несподівано, що я навіть не встигла його як слід обдумати. Якось так само вийшло, що я вискочила з машини та, немов на крилах, перелетіла через огорожу мосту.

Останнім, що відчула, була тягуча моторошна холоднеча.

Дорогі мої читачі, ви моє натхнення. Ваші лайки дуже підтримують мене. Прошу вас не соромитися, ставити зірки та писати коментарі. Навіть просте "дякую" гріє душу автора та муз.
А також не забувайте підписуватися на автора, щоб не пропустити новини :)