Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Пригоди Саїда, Гауф Вільгельм 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Саїда, Гауф Вільгельм"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Саїда" автора Гауф Вільгельм. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

Поки Саїд відновлював сили, чоловік розповів, що він багдадський купець, звуть його Калум-бек і торгує він шалями й тонкими жіночими чадрами. Він їздив у торгових справах, зараз повертається додому; він побачив, як на піску хтось лежить, напівмертвий, і розкішне вбрання й ятаган, який виблискував самоцвітами, привернули його увагу. Він зробив усе, щоб повернути хлопця до тями, і це йому вдалося. Саїд подякував купцеві: він-бо чудово розумів, що без його допомоги був приречений на болісну смерть. А що йому було не до снаги рушити в дорогу на своїх двох, та й не надто кортіло в самотині блукати безлюдною пустелею, він з удячністю прийняв пропозицію купця сісти на один із його важко нав'ючених верблюдів і разом з караваном вирушити до Багдада, а там йому, може, вдасться з якимось караваном дістатися Бальсори.

Дорогою купець розважав свого супутника розповідями про Гаруна аль-Рашида, славного повелителя правовірних. Розповідав про його любов до справедливості, його світлий розум, уміння напрочуд просто вирішувати найзаплутаніші і найсуперечливіші справи. Згадав історію про канатного майстра і про горщик з оливою, — історії, відомі кожній дитині, які, проте, вразили Саїда.

— Наш володар, володар правовірних, — правив купець, — наш володар — людина, гідна подиву. Коли ви думаєте, що він спить ночами, як інші люди, ви прикро помиляєтеся. Дві-три години на світанку та й годі. Я це не можу не знати, адже Месур, старший хранитель його скарбниці, мій родич, і хоча, коли йдеться про таємниці його володаря, він жодним слово не обмовиться, проте коли-не-коли він бачить, що хтось аж палає з цікавості, і тоді щось розказує на догоду близьким. Отож, замість спати, як усі люди, каліф уночі блукає вулицями Багдада, і рідко який тиждень обходиться без пригоди. Ви маєте знати, — до речі, це з'ясовується й з історії про горщик з оливою, настільки ж відвертої, як і слово пророка, — ви маєте знати, що він не об'їздить вулиці верхи на коні, при повному параді, оточений охоронцями й сотнею факельників, — але ж, якби він побажав, він міг би це зробити, ні, він ходить пішки, переодягнений інколи купцем, інколи мореплавцем, простим воїном або муфтієм, і дивиться, чи все спокійно й мирно.

Через це в Багдаді, як у жодному іншому місті, вночі цяцькаються з будь-яким зустрічним дурнем. Адже здибати каліфа на міських вулицях так само легко, як і брудного араба-кочівника, а кийків у нас вистачить, щоб надавати по п'ятах усім багдадським і околишнім жителям.

Так говорив купець, і Саїд, хоча його й не залишала туга по батькові, радів-таки, що побачить Багдад і прославленого Гаруна аль-Рашида.

Подолавши десятиденну дорогу, вони прибули до Багдада. Саїд, уражений пишністю міста, яке в ті дні саме розквітло у всій своїй оздобі, увесь час милувався його вулицями. Купець запросив його до себе, Саїд залюбки пристав на його запрошення, бо тільки зараз, у міській метушні, він зрозумів, що, крім повітря, води з Тигру і ночівлі на сходинках мечеті, тут нічого дарма не отримаєш.

На ранок, коли Саїд тільки вдягнувся і, обвівши себе поглядом, вирішив, що в такому багатому вбранні і при зброї непогано покрасуватися на вулицях Багдада і, мабуть, можна навіть звернути на себе увагу, до нього увійшов купець. Лукаво осміхаючись і погладжуючи бороду, зміряв він очима молодого красеня і сказав:

— Усе це чудово, юначе! Але що ви збираєтеся робити далі? Мені здається, що ви великий мрійник і не думаєте про завтрашній день; чи вистачить у вас грошей, щоб жити, як вас зобов'язує ваше вбрання?

— Шановний Калум-беку, — сказав хлопець, червоніючи від збентеження, — звісно, грошей у мене якраз катма, але, можливо, ви мені хоч скільки позичите, щоб я міг повернутися додому. Мій батько, звичайно, з вами чесно розплатиться.

— Твій батько, лебедику? — голосно сміючись, вигукнув купець. — Не інакше, як сонце розтопило тобі мізки. Так я і повірив тобі на слово, повірив тим казкам, що їх ти плів мені дорогою: мовляв, у тебе в Бальсорі багатий батько, а ти єдиний син, і про напад арабів, і про твоє життя в їхньому стані, і п'яте-десяте. Вже тоді обурювала мене твоя зухвала брехня і нахабство. Я знаю, що в Бальсорі всі багаті люди — купці, сам зі всіма справи веду і, зрозуміло, чув би про якогось Бенезара, навіть якщо б той мав майна тільки на шість тисяч туманів. Значить, або ти наплів, що ти з Бальсори, або твій батько бідняк і його синові-втікачеві я й мідяка у борг не дам. А напад у пустелі! Та хто чув, щоб відтоді, як мудрий каліф Гарун проклав торгові шляхи через пустелю, розбійники наважилися б пограбувати караван та ще відвести полонених? Та чутки про це пішли б відразу; а за весь мій шлях, та і тут, у Багдаді, куди звідусіль стікається народ, про це ніхто не говорить. Це друга безсовісна брехня, юначе!

Пополотнівши від гніву й обурення, Саїд хотів укоротити язика жовчному дідові, але той перекрикував його, та до того ж ще розмахував руками.

— А третя брехня, зухвалий шахраю, це розповідь про твоє життя в стані Селіма. Ім'я Селіма добре відоме всім, хто колись мав справу з арабами. Селім зажив слави найстрашнішого і найжорстокішого розбійника, а ти смієш стверджувати, що вбив його сина; та тебе відразу б зарубали. Ти так знахабнів, що наказав на вербі груш: Селім, бачте, охороняв тебе від своїх же арабів, узяв до себе в намет і відпустив без викупного, і це він! Та він повісив би тебе на першому-ліпшому дереві; він часто вішав мандрівників, тільки щоб глянути на страшне обличчя шибеника. Ти — негідний брехун, ось ти хто!

— Я можу сказати тільки одне, — крикнув хлопець, — усе це правда, присягаюся моєю душею і бородою пророка!

— Он як, ти присягаєшся своєю душею? — вигукнув купець. — Своєю чорною, брехливою душею? Та хто тобі повірить? І бородою пророка, коли в тебе самого борода ще не відросла! Та хто візьме на віру твої слова?

— Свідків у мене і справді немає, — правив далі Саїд. — Але ж ви ж знайшли мене зв'язаним і напівмертвим.

— Це ще нічого не доводить, — заперечив той, — одягнений ти як шляхетний розбійник, і легко могло статися так, що ти наскочив на сильнішого, він узяв над тобою гору і зв'язав.

— Хотів би я подивитися на того, хто міг би мене перемогти самотужки і, зв'язавши, кинути на землю, мене-бо й двом не здолати, просто вони накинули мені ззаду петлю на шию, — обурився Саїд. — Ви в себе на базарі не знаєте, якою силою може похвалитися людина, яка вміло орудує зброєю, навіть коли вона опинилася сама. Але ви врятували мені життя, і я вам вдячний. Що ж ви тепер збираєтеся із мною робити? Якщо ви мені не допоможете, доведеться мені заглядати в руки, а я не хочу просити в рівних собі. Звернусь я краще до каліфа.

— Ось як? — сказав купець, глумливо посміхаючись. — Тільки до нашого високоповажного правителя й ні до кого більше? Це я називаю жебрати на шляхетний лад! Гай-гай! Тільки не забувайте, шляхетний парубче, що дорогою до каліфа вам не минути мого родича Месура, хранителя скарбниці, а мені досить шепнути йому одне слово й звернути його увагу на те, що перед ним брехун… А ти такий молодий, Саїде, мені жаль тебе. Ти можеш виправитися, з тебе ще може вийти добро. Я візьму тебе на базар до себе в крамницю, прослужиш там рік, а не захочеш залишитись за рік, я заплачу тобі все, що належить, і йди собі на всі чотири вітри — хочеш в Алеппо або в Медину, у Стамбул або в Бальсору, як на мене, хоч до дідька. Дозволяю тобі подумати до полудня; погодишся — чудово, не погодишся — я порахую до копійки все, що мені довелося викласти за тебе дорогою, а додам ще вартість місця на верблюді, заберу твій одяг і все, що в тебе є, і вижену на вулицю, тоді йди старцювати, де тобі завгодно; хочеш — до каліфа йди, хочеш — на сходинках мечеті або на базарі.

Із цими словами підступний купець вийшов. Саїд із презирством подивився йому вслід. У глибині душі він аж пінився од такої підступності купця, що підібрав його й заманив до себе в будинок навмисно, щоб узяти владу над ним.

Він обдивився довкола, чи не можна втекти, але вікна були заґратовані, а двері — на засуві.

Нарешті, після довгих роздумів і вагань, хлопець вирішив на якийсь час пристати на пропозицію купця й послужити в його крамниці. Він зрозумів, що іншого виходу немає, адже навіть якби йому вдалося втекти, без грошей до Бальсори однаково не добратися. Але він намірився з першої-ліпшої нагоди просити самого каліфа взяти його під захист.

Наступного дня Калум-бек повів свого нового слугу на базар. Він показав йому шалі, чадри й інший товар і пояснив хлопцю, що той має робити. З цього дня крамарчук Саїд, без жодної зброї, з розкішною чадрою в одній руці й шаллю в другій, стояв у дверях крамниці й закликав перехожих, байдуже чоловіків чи жінок, розхвалював товар, називав його ціну й пропонував купити. Незабаром Саїд зрозумів, чого це Калум-бек узяв його в кликуни. Сам Калум-бек був гидкий старий коротун, і коли він стояв у дверях крамниці й закликав покупця, то сусіди, а часом і перехожі, відпускали на його адресу глузливе слівце, хлопчаки дражнили його, жінки обзивали опудалом, а на молодого, ставного Саїда, який вирізнявся своєю привітністю й умів показати крам з доброго кінця, було любо глянути.

Коли Калум-бек побачив, що відколи біля входу в крамницю став Саїд, у нього додалося покупців, він пом'якшав до хлопця, чимраз краще годував і одягав ошатніше, до лиця.

Але Саїда ці докази прихильності господаря не обходили, і вдень і вночі, навіть уві сні, він усіляко обмірковував, як би йому повернутися на батьківщину.

Одного разу, коли двері в крамниці Калум-бека не зачинялися, тож усі пакувальники, в обов'язки яких входило доправляти покупцям товар додому, були розіслані, до крамниці зайшла стара жінка і собі щось купила. Вибирала вона недовго і, пообіцявши на чай, зажадала, щоб їй донесли покупку до будинку.

— Будь ласка, почекайте з півгодинки, і вам усе донесуть, — сказав Калум-бек, — або найміть іншого носія.

— Ви ж купець і хочете, щоб ваші покупці користувалися послугами випадкових носіїв? — заперечила жінка. — А що, коли такий малий сховається в юрбі з моїм крамом? Як я тоді дам собі раду з ним? За базарним законом ви зобов'язані доставити крам мені додому, і я цього вимагатиму.

— Тільки півгодинки почекайте, шановна, — просив купець, боязко дивлячись навколо. — Я розіслав усіх своїх людей.

— Лише у поганеньких крамницях не вистачає людей для послуг, — заперечила сердита відвідувачка. — А ось там у дверях що за нероба стовбичить? Іди сюди, хлопче, бери пакунок і ходи за мною!

— Заждіть, заждіть! — гукнув Калум-бек. — Та це мій кликун, моя вивіска, мій магніт! Йому не можна відходити від порогу!

— Подумаєш! — заперечила жінка і без довгих слів сунула свій згорток Саїду під пахву. — Поганий той купець і погані його товари, коли вони самі за себе не говорять і їм потрібна вивіска на кшталт ледаря-кликуна.

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Саїда, Гауф Вільгельм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Саїда, Гауф Вільгельм"