Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За чотири місяці до подій у кафе…
– Потрібно було їхати по проспекту Свободи, – невдоволено буркнула жінка.
– На проспекті Свободи завжди затори, – таким же незадоволеним тоном відповів чоловік.
– Про які затори ти говориш? Десята ранку. Час-пік минув.
– Отже, в тому, що ми запізнилися і пропустили свою чергу, ти виниш тільки мене? – злобно запитав.
– Ну не я ж обирала маршрут до медичного центру!
– Так. Не ти. Але ти змусила мене повернутися і перевірити, чи ти вимкнула праску.
– А вмикала я ту праску для кого? – в’їдливо запитала жінка. – Не я ж вирішила змінити штани перед самим виходом.
– Якби ти попрасувала мій одяг раніше, ми б добралися вчасно.
Софія, яка була випадковим свідком цієї суперечки, підвелася з канапи, що стояла у коридорі медичного центру і закрокувала коридором. Спинилася перед великим дзеркалом. Критично оглянула себе. Низькі, начищені черевики, світлі джинси, широка бежева кофтинка, – все це їй подобалося. А от власне обличчя…
Вона і так не вважала себе красунею, а під штучним освітленням, – то взагалі мала поганенький вигляд. Лице сіре, нерівні брови, під очима темні баньки.
Дівчина відвернулася і вже хотіла повернутися, як знову вловила сварку тієї пари. Тому то й залишилася перед дзеркалом.
«Ні, насправді я не така старшенька, – запевняла себе, – це все через освітлення».
Що там казав психолог, лекцію якого вона слухала минулого тижня? «Коли відчуваєте, що втрачаєте впевненість у собі, зробіть шість компліментів своїй зовнішності».
Так вона і вчинила.
«У мене медові очі».
Так їй колись сказала Уляна. Мовляв, не просто карі, а з золотими відблисками у рогівках. Ніби цівки меду на фоні трав’яного чаю. От тільки Софія з власного досвіду знала, що такий відтінок фотокамери ігнорують. І на кожній світлині її очі були якимись бляклими…
«У мене хороше волосся».
Її природному мідному відтінку у русявому волоссі багато хто заздрив. Жаль, що з довжиною не склалося. Доростало нижче плечей густим та пишним. А вже на лопатках, ніби за неписаним законом, перетворювалося у посічені мишачі хвостики. Так все життя і ходить зі стрижкою по плечі…
«У мене гарні губи».
Губи з рожевим пігментом і навіть у сірому приміщенні зі штучним освітленням ефектно виділяються. Мало хто з дівчат може похвалитися таким результатом без помади. От тільки все псувало те, що рот був великий. Настільки великий, що дехто закладався, поміститься туди літрова банка чи ні.
«У мене нормальний ніс».
Ну, принаймні такий, що вона не відкладала гроші на операцію у пластичного хірурга. А от Дана відкладала…
«У мене гарна фігура».
Тут у дівчини теж відразу виникли претензії до себе. Бо можна було б скинути три-чотири кілограми, підкачати сідниці та попрацювати над поставою.
«У мене…»
Але довершити думку до кінця їй не вдалося. Пара тепер не просто обмінювалася докорами, а зі смаком лаялася.
Ось саме це Софію найбільше дратувало у людях: вони залишалися разом, попри те, що отруювали один одному життя. Ким потрібно було бути, щоб так мучитися і мучити іншого? Як мінімум мазохістом і як максимум садистом.
– Софія Сергіївна? – з кабінету гінеколога вийшла молоденька медсестра й окинула поглядом кількох відвідувачів у коридорі.
– Це я, – відізвалася Софія.
– Проходьте. Лікарка чекає на вас.
Дівчина зайшла у кабінет і медсестра закрила за нею двері.
– Отже, що тут у нас? – жінка відкрила теку з прізвищем Софії та почала переглядати записи пацієнтки. – Скарги на болючу менструацію?
«Болючу»? Софія скривилася. Та останній рік вона кожного місяця вмирала, заривалася, як поранений звір у куток і тихо стогнала. Однак лікарю вона виклала свої скарги не в такому драматичному стилі.
– А скільки вам років? – гінеколог глянула на верх картки, де була вказана особиста інформація. – Тридцять? І ви не народжували?
«Ох, зараз почнеться», – Софія від люті зціпила зуби.
– Що ж, всі ваші проблеми зникнуть після народження дитини, – усміхнулася їй гінеколог, склала теку і постукала нею по столі, мовляв: «Цю проблему я вирішила. Наступний!»
Народити? Таке вона вже чула. Від знайомих, подруг, тіток та інших лікарів.
– Може якісь таблетки порекомендуєте? – запитала дівчина.
Жінка розсміялася.
– Жанно, ну ти тільки послухай, чого хочуть сучасні дівчата, – звернулася вона до помічниці, яка за маленьким столом робила записи, – відмовляються від найпростіших та найдієвіших порад! Ви не хочете дітей, Софіє?
Дівчина роздратовано зітхнула. Минулого тижня їй це ж саме запитання ставили у стоматології. А тиждень до того, про це запитувала перукарка. У обох тих випадках, Софія перевела розмову на іншу тему. З гінекологом так просто не відвертишся…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед для Ворона, Селена Рейні», після закриття браузера.