Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 77
Перейти на сторінку:
11. Чаювання

 

У розкішній каюті було мало місця. Велика частина пасажирів першого класу і декілька пасажирів другого прибули, щоб розважитися на рожевих подушечках, спостерігаючи за молодими служницями, які танцювали навколо них у рожевих пеньюарах.

— Ах! Пане журналісте, ви вирішили приєднатися до нас? — Кокетливо усміхаючись і грайливо покручуючи пальцями, високо піднятої руки, запитала леді Роза Стоун.

— І пані мандрівниця також, — не дала відповісти Едварду Лавінія, але була проігнорована.

Леді Роза Стоун і леді Саманта Брудберк відпочивали на маленькому французькому диванчику з пудровими подушечками. Обидві тримали келихи шампанського й виглядали куди більш задоволеними, ніж звучали їхні голоси в коридорі.

— О, леді Стоун, я вельми вражений, що у вас таке святкове зібрання, коли багато хто говорив, що бал недоречний, — він протиснувся крізь натовп і сів біля ніг літньої леді.

— Мій дорогий чоловік дуже любив жінок. Особливо сильно він почав їх любити після того, як одружився зі мною, — вона тихенько фиркнула і нахилилася ближче до обличчя Едварда. — Тепер цілих сім красунь на моєму утриманні. Не бажаєте обрати одну з них для себе? Погляньте, кругловиді, великоокі, з м’якими спокусливими формами. Не те, що ваша негарна гострокутна супутниця з різкою лінією щелепи. Звісно, ви можете сказати, що вона зі знатного роду, але вони, як і всі великі багатії, захоплювалися кровозмішанням, тож нічого доброго від неї не чекайте: поганий характер і жахлива спадковість. Народжуватиме тільки дівчаток, — леді Роза відкинулася на спинку дивану. — Запам’ятайте мої слова.

Деякий час Едвард не міг підібрати слів, нахмурившись і дивлячись на жінку спідлоба.

— Леді Фейрфекс врятувала вас під час падіння, — м’яко нагадав він.

— Так. Це єдина причина, чому вона все ще тут.

— Ця стара діва — доволі зухвала кокетка, — різко додала леді Брудберк.

Поглянувши на неї краєм ока, Едвард торкнувся кінчиків пальців леді Рози й попросив про особисту аудієнцію.

Вони зайшли в кабінет, який через рясноту пухнастих і різноманітних речей також тепер здавався рожевим.

— Ви ж першою побачили чоловіка після смерті?

— Так. Я кричала, бо це було трагічно, — визнала вона. — Я досі не можу забути його бліде обличчя…

— Як помер ваш чоловік?

Леді Роза Стоун поглянула на нього з-під коричневих вій:

— Невже ви не знаєте, пане журналісте? — Її зістарене обличчя здавалося зовсім не таким, як хитрий погляд з-під вій і млосний голос.

Можливо, леді постаріла тілом, але аж ніяк не характером. І чому її чоловік так занапастив свавільну й примхливу жінку, зробивши з неї лише тінь молодих коханок?

— Ні. Звідки б? — Він відкинувся на спинку стільця, сплівши пальці рук і закинувши ногу на ногу.

— Ця манірність вам не до лиця. У розумному товаристві вже давно ходить інформація про ваше розслідування з некрасивою леді. Перепрошую, — вона награно торкнулася пальцями своїх підфарбованих медовим блиском губ. — Супутницею.

— Коли ви говорите про "товариство", ви маєте на увазі оце? — Він схилив голову ліворуч, вказуючи маківкою на двері за своєю спиною, маючи на увазі будуарне зібрання.

— Ми, — виправила леді Роза. — Але так, ви маєте рацію.

— Тобто це не просто чаювання, а збір інформації? Хто ваш шукач?

— Прошу, знизьте градус вашого запалу. І з'явімось на публіці інакше, дехто вирішить, що ми займалися тут чимось непристойним, — вона хихикнула й підвелася, простягнувши руку.

— Я просто втішав вас у вашій печалі, — включився в гру Едвард.

— Це було приємно, — підморгнула леді Стоун.

— Але дозвольте останнє питання.

— Хай буде останнє, — вона непомітно стиснула губи.

— Чому ви не жахаєтеся того, що на кораблі є вбивця?

Вона замислилася, а потім легко промовила, трохи підвищеним тоном:

— Бо є чудові чоловіки, здатні мене захистити. Професіонали, як ви, — леді Роза Стоун поклала руку на груди містера Ллевелліна, — пане журналісте. І легковажні жінки, що шукають смерті.

— Прошу, зупинімось на легковажних чоловіках, — пожартував він, чи то стискаючи щелепу, чи то напружено усміхаючись.

За дверима панував хаос, серед якого Лавінія знайшла собі затишне місце.

— Ах! Містер Ллевеллін, — пані Фейрфекс тримала в руках чашку з рожевим чаєм і мило розмовляла з якоюсь юною панянкою, поки служниця масажувала їй плечі. — Я вже думала, що ви загубилися на нескінченно довгий час.

Едвард підійшов ближче й сів на сусідній диванчик, обтягнутий кокетливо-рожевим атласом із вишивкою індійських лотосів.

— Як ваші справи, леді Фейрфекс? — Буденно спитав він.

— О, прекрасно. Хочете чаю з макарунами й кокосовим тістечком? Дуже солодко, — сказала вона, відставляючи свою чашечку й подаючи йому блюдце з новою порцією десерту. — Дуже солодко, — Лавінія прошепотіла Едварду на вухо, опалюючи гарячим подихом. — Навіть занадто. Що ви дізналися?

— Пані безсоромна до неможливості, — потираючи почервоніле вухо, відповів він, говорячи то про леді Стоун, то про леді Фейрфекс. — І зазначила, що ми виглядаємо як вигідна пара одне для одного.

— Справді? — здивувалася леді Лавінія, відсилаючи служницю з непомітно переданою фунтовою купюрою в долоню. — І як її здоров’я після побаченої смерті?

— Тримається краще, ніж можна було очікувати. Ще одна жінка, яку зненавидів нав’язаний чоловік.

Лавінія хмикнула, беручи свій чай і помішуючи ложкою, створюючи вихор води:

— Вам не здається, що ми просто потрапили в коаліцію жінок, які замовили вбивства своїх чоловіків?

— Але все одно вбиває не кожна власноруч, — поправив її містер Едвард.

— Я ж про те й кажу, — роздратовано насупилася леді Лавінія. — Є хтось, кого вони всі разом найняли.

— А це не можуть бути різні люди? Стиль надто відрізняється. І до чого ж тут тоді корабельний лікар?

— Це нам ще належить дізнатися, — вона задумливо зробила ковток, оглядаючи товариство. Тут були багато хто, але не всі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 29 30 31 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"