Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

– Не такими вони були вже й добрими. 

– Коли ти встиг стати таким нудним?

– Не твоє діло! – я повернувся в протилежну сторону й попрямував додому. Однак Дмитро був не з тих, хто може так просто дати комусь спокій. Він виліз із авта й наздогнав мене. 

– Слухай, Олексію, не ображайся. 

– З чого ти взяв, що я образився?

– Не позичиш кілька сотень? – раптом змінив тему Дмитро. 

– З цього потрібно було й починати, – я витягнув з гаманця потрібну суму й віддав товаришу. – І моя тобі порада: більше «не бикуй». Краще бути ведмедем – повільно, але впевнено. 

– Може вже краще «ведмежатником»? – Твоя справа. Тепер мені треба йти. 

– Ти що – хочеш, щоб я пив наодинці? 

– З грошима ти самотнім не будеш. І до речі, не забудь віддати борг, коли твоє фінансове становище покращиться. 

– Ти ж знаєш: як тільки, так відразу... Ми ж з тобою сто років не бачилися! – раптом згадав цей біржовий бик. Напевно розчулився, коли побачив гроші у своїх руках. – Може, пропустимо по чарці й додому? 

– Я навідріз відмовився, але Дмитро продовжував наполягати на своєму. 

– Мені не хочеться пити аби з ким. І взагалі, з яких це пір тебе треба вмовляти? 

Під тиском останнього аргументу та під враженням нікчемного вигляду мого товариша я здався. Сівши в машину, я зробив фатальний крок. 

Якби ж я вчасно згадав, що на мене чекає Марина! 

Якби ж послухався і залишився в неї! 

Якби ж не пішов працювати! 

Якби ж стримав свій потяг до цигарок! 

Якби ж не сів в авто – нічого б не трапилося! 

Якби ж, якби ж, якби ж... 

Далі все йшло за інерцією, і я вже нічого не контролював. Правду говорять, що доля – це серія причин. І в мене була своя серія причин, які перетворили моє життя з високохудожнього фільму на примітивний серіал.