Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

Я кивнула головою у сторону свого будинку, а тоді подивилася на хлопця. 

— Я можу завтра зранку зайти за тобою, — сказав Арсен. — Підемо разом до школи.

— Не хочу тебе турбувати, — я легенько усміхнулася. — Мені близько до школи, а тобі доведеться дуже рано прокинутися, щоб прийти ще до мене. От коли ти знову будеш їздити на мотоциклі, то я буду не проти.

— Інколи мені здається, що ти любиш мій мотоцикл більше, ніж мене.

Хлопець удав, що образився. Я ж підійшла ближче до нього та встала навшпиньки. Поклавши руки йому на шию, потягнулася, щоб поцілувати його. Арсен одразу ж відповів мені та притягнув ближче до себе, поглиблюючи поцілунок. Думками я перенеслася у той момент, коли ми були в клубі. Це відчувалося так неймовірно, а ще щось таке дивне з'явилося всередині, від чого я затремтіла. Може, це і є ті метелики про які всі говорять?

— Лілі! — раптом я почула за своєю спиною сердитий голос батька. — Додому! Зараз же!