Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

Мені було страшенно соромно через те, що тато побачив, як ми з Арсеном цілувалися. Я швидко попрощалася з хлопцем і попрямувала до будинку під пильним поглядом тата. Всередині з'явилося якесь дивне хвилювання. Сподіваюся, що він не буде проти наших з Арсеном стосунків. За мною одразу ж зачинилися двері. Я почала знімати свій верхній одяг, а тато уважно подивився на мене, склавши руки на грудях.

— Ну, і що це було? — спитав батько.

— Нічого, — тихо відповіла я.

— Довго це у вас?

— Тільки почалося.

— Лілі, я розумію, що тобі хочеться відчути дорослого життя, але ти ще маленька.

— Я не маленька! Усі в моєму віці зустрічаються! — огризнулась я та попрямувала на кухню.

— Тобі варто думати про навчання, а не про хлопців.

— Я і так постійно думаю лише про вступ. Мені набридло і хочеться відчути хоч якоїсь свободи. Чому це тобі можна заводити стосунки, а мені ні?

— Тому що у твоєму віці — це не стосунки! Ви можете наробити багато дурниць.

— Тату, я не маленька дитина і прекрасно розумію, що роблю. До того ж Арсен хороший хлопець і він не буде мене використовувати. У нас з ним взаємні почуття.

— Які можуть бути почуття у шістнадцять років? — спокійно спитав тато і похитав головою.

— Перше справжнє кохання! — сказала я. — Для мене це все не просто так і ти знаєш, що я не зустрічалася б з хлопцем, якби він мені не подобався. Згадай себе в підлітковому віці. Впевнена, що у тебе в цей час було вже багато дівчат.

— Але це все було несерйозно.

— А у мене серйозно!

— Для Арсена теж? Я не хочу, щоб він грався з тобою.

— Так, теж. Тату, не хвилюйся, — я підійшла ближче до нього, — мені просто хочеться відчути це перше кохання. Не заважай мені в цьому, будь ласка.

— Я і не планував тобі заважати. Просто не хочу, щоб тебе образили.

— Арсен не образить мене, — я обійняла тата.

— Тішить хоча б те, що він з хорошої сім'ї, — сказав тато і погладив мене по голові. — Тільки не забувай про навчання, а то зараз через те кохання завалиш усі іспити.

— Не завалю. Я ж у тебе розумниця. До речі, коли Ліда до нас переїде?

— Цих вихідних. Зробимо святкову вечерю.

— Мене, напевно, не буде.

— А де ти будеш? — спитав батько, насупившись.

— У школі організовують поїздку в гірськолижний курорт, — відповіла я, дивлячись на тата.

— Ти ж не любиш кататися на лижах, — він примружив очі.

— Може, мені вдасться полюбити це.

— І на скільки ви їдете?

— На всі вихідні. Ліда якраз встигне облаштуватися тут.

— Іди вечеряти, а тоді одразу ж спати. І ніяких листувань вночі.

— Як накажете, сер! — мовила я, усміхнувшись.

Спершу ми з татом разом повечеряли. Останнім часом у нас з ним хороші стосунки. Ми навіть не сваримося. Напевно, тому, що я все ж змирилися та покинула танці. Більшість наших непорозумінь були саме через. Я все ж маю надію, що це Ліда якимсь чином впливає на нього. Він справді виглядає щасливим і я безмежно рада за нього.
Все ж таки я тата не послухалася і дуже довго листувалася з Арсеном в Інстаграмі. Потім він зателефонував мені й ми ще деякий час розмовляли. Наче говорили про якісь дурниці, але мені так цікаво було його слухати. Здається, я дуже сильно закохалася в нього. Може, це все між нами буде недовгим, але мені дуже сильно хочеться, щоб на все життя. У моїй уяві вже з'явився повітряний будинок нашого з ним спільного майбутнього.
Зранку було важко прокинутися, але я почала швидко збиратися. Вдягнувши червону шерстяну спідницю та рожевий светр, я підвела вії тушшю та нафарбувала губи бежевою помадою. Коли я спустилася на сніданок, то тата уже не було. Мабуть, уже встиг поїхати на роботу. Тоня приготувала для мене сирники. Вони, як завжди, були просто неймовірними.
Я швидко взула теплі чоботи та одягнула верхній одяг. Коли вийшла з будинку, то завмерла від здивування. На вулиці стояв мій батько і про щось розмовляв з Арсеном. Звідки він взагалі тут взявся? Сподіваюся, що тато не вирішив залякати мого хлопця.
Я трохи невпевнено підійшла до них і коли тато побачив мене, то просто кивнув і попрямував до свого автомобіля. Він раптом зупинився, обернувся та спитав у нас:

— Вас підвезти?

— Ні, ми трохи прогуляємося, — відповіла я, усміхнувшись.

Батько кивнув, а тоді сів у своє авто і поїхав. Він ще помахав нам рукою на прощання.

— Що ти тут робиш? — одразу спитала я в Арсена.

— Я ж казав, що ми разом будемо до школи приходити.

— Значить, тепер ми не будемо вночі так довго розмовляти.

— Чому?

— Тому що тобі тепер треба дуже швидко прокидатися, щоб приходити за мною.

— Це не проблема, — сказав Арсен, усміхнувшись.

Він міцно взяв мене за руку, а тоді ми попрямували до школи. Для мене це було трохи незвичним, але мені справді подобалося те, що тепер у мене є хлопець.

— Про що ви говорили з моїм татом?

— Нічого такого, — Арсен знизав плечима. — Казав, щоб я не ображав тебе.

— Я ж йому вчора все пояснила.

— Він просто хвилюється і це не дивно. Знаєш, тобі пощастило, що тато так сильно любить тебе.

— Напевно, — сказала я, бо його слова здалися мені дещо дивними, — але інколи мені не вистачає мами. У тебе чудова повноцінна сім'я, Арсене, тому тобі теж неабияк пощастило.

— Так, мені справді пощастило, — дещо сумно мовив хлопець.

— Що з тобою?

— Все чудово! Знаєш, що нам треба зробити?

— Що? — поцікавилася я.

— Скласти свій плейлист, який ми будемо слухати, коли їхатимемо в автобусі.

— Круто, — я усміхнулася та подивилася на нього, — а ми будемо разом сидіти?

— Ну, якщо не хочеш, то я можу і до когось іншого підсісти. Може, до Аліни? Здається, я їй давно вже подобаюся.

— Он як! Ти так легко мене проміняєш?

— Я ж жартую, — Арсен швидко поцілував мене в щоку. — Нікого мені не треба, крім тебе, Лі.

Від його слів у мене на обличчі з'явилася широка усмішка. Я міцніше стиснула його руку, а тоді ми швидше пішли до школи, щоб не запізнитися...
Будні пролетіли непомітно і вже у п'ятницю я сиділа вдома та збирала свої речі на поїзду в гори. Арсен кожного ранку приходив за мною і ми разом ішли до школи. Інколи він навіть проводжав мене додому. Від цього мені завжди ставало дуже приємно на душі. Наші стосунки були справжніми й всі це помічали. Тато інколи питався, як у нас справи, але це більше з цікавості. Після тієї розмови з Арсеном він почав дуже добре ставитися до того, що ми з ним зустрічаємося. І хоч хлопець не розповідає мені про що вони говорили, я бачу, що татове ставлення змінилося.
Я швидко зібрала свої речі у валізу, а тоді сама одягнулася. Виїжджати ми мали ввечері й нам зробили скорочені уроки. У тата сьогодні був вихідний, тому він вирішив підвезти мене до того місця, де стояв автобус.

— Будь чемною, Лілі та не роби дурниць, — сказав тато, коли ми приїхали.

— Не хвилюйся за це.

— Обережно катайся на лижах, бо мені не треба, щоб ти повернулася з переломом.

— Усе буде добре, тату! — мовила я та закотила очі.

— Як ви будете ночувати? — спитав він.

— У нас з Вітою буде одна кімната на двох.

— Без хлопців?

— Без!

— Дивись мені, — батько уважно глянув мені в очі. — Я не хочу, щоб моя шістнадцятирічна донька завагітніла.

— Тату! — обурилася я. — Перестань.

— Ви молоді й вам хочеться якнайшвидше пізнати все невідоме, але будь обачною, Лілі. Ви хоча б захистом користуйтеся.

— Тату! — голосно сказала я та відчула, що мої щоки почервоніли.

— Ну а що? Я не такий вже старий і прекрасно пам'ятаю, як це все відбувається в юності. 

— Я обіцяю, що нічого такого не буде. До того ж вчителі слідкуватимуть за нами. Вони чітко дали зрозуміти, що дівчата та хлопці в окремих кімнатах. Не переймайся через такі дурниці.

— Добре, — тато видихнув. — Гарно тобі відпочити.

— Дякую, — я нахилилася та поцілувала його в щоку. — Люблю тебе.

— Я тебе теж. Передавай Арсенові вітання!

— Обов'язково.

Я вийшла з автомобіля, а тато витягнув мою валізу. Він допоміг мені занести її до автобуса. Я побачила Віту, що махала мені рукою з вікна. Я зробила те ж саме, усміхнувшись. Тато попрощався зі мною та знову провів мені лекцію по обережності. Коли я зайшла в автобус, то одразу ж підійшла до Віти. Арсена ще не було, тому я вирішила поки поговорити з подругою.

— Лілі, у мене таке сталося! — сказала вона і подивилася на мене великими очима.

— Що? — спитала я та сіла біля неї.

— Коротше, у нас з Тарасом ледь не відбулося "те саме", — прошепотіла Віта. 

— Тобто?

— Лілі, не тупи! — дівчина закотила очі.

— Ти це серйозно? — спитала я та нахилилася ближче до неї, щоб нас ніхто не почув. — Тобі сподобалося?

— Це було щось неймовірне, — тихо сказала вона, а її щоки покрилися рум'янцем. — Ми зупинилися в останній момент, бо його друг прийшов. Ми спочатку просто цілувалися, а потім нас захопила така пристрасть. Я навіть не думала, що це так приємно. І коли я була готова і він уже збирався... Ну цей... Ти зрозуміла, що я маю на увазі, то в цей момент ми почули, що замок у дверях почав відмикатися. Він же зі своїм другом живе у квартирі, а там тільки одна кімната. Коротше, Тарас накрив нас обох ковдрою, щоб той нічого не помітив. І все завершилося тим, що ми заснули.

— Тобі не було страшно? — зацікавлено спитала я.

— Ну, він же знав, що я до цього ні з ким не була. Просто це все якось так сталося. У мене наче мозок вимкнувся, чесно. Мені справді хотілося цього. Ти собі навіть уявити не можеш, які це відчуття.

— Послухай, а можна попросити тебе про одну послугу?

— Яку? — Віта уважно подивилася на мене.

— Ну, ми з тобою будемо жити разом, — трохи ніяково почала я. — І... Я ж зараз з Арсеном.

— Здається, я розумію про що ти, — сказала подруга та смішно порухала бровами. — Хочеш теж спробувати?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Мені страшно, якщо чесно.

— Там нема нічого страшного, — прошепотіла мені на вухо Віта. — Тобі треба просто розслабитися. Тоді завтра ввечері я щось придумаю. Піду до когось іншого в кімнату, а у тебе буде можливість побути з Арсеном.

— Я не впевнена, що у нас буде "те саме", але мені б хотілося просто побути з ним так, щоб нас ніхто не побачив. Ти ж розумієш, що я маю на увазі.

— Не парся, Лілі, — сказала Віта та підморгнула мені. — Усе влаштуємо!

— Що це вже ви збираєтеся влаштовувати? — раптом біля мене спитав Арсен.

Я почервоніла, сподіваючись, що він не чув нашої з Вітою розмови. Мені самій дивно, що я попросила її про таке. Це зовсім на мене не схоже.

— Нічого такого, що тебе мало б цікавити, — відповіла подруга. — Ми про всякі дівочі штучки.

— Гм, тоді зрозуміло, — він усміхнувся та подивився на мене. — Ну що, будемо поряд сидіти? Ззаду ще є вільні місця.

— Віто, ти не образишся? — спитала я, дивлячись на дівчину.

— Звісно, не ображуся. У мене в планах було прочитати книгу, тому мені не треба біля себе нікого. Не хочу, щоб ти підглядала, що я там читати збираюся.

Я подякувала Віті, бо вона все ж виявилася справжньою подругою. Раніше ми з нею всього лише разом сиділи за однією партою і час від часу відвідували вечірки. Зараз я з упевненістю можу назвати її своєю найкращою подругою.
Арсен повів мене на задні сидіння. Там якраз були два вільні місця. Я сиділа спершись на нього і ми разом слухали в навушниках музику з нашого спільного плейлиста.
Та тільки мене тепер хвилювало те, що Сава з Адою були окремо. Ба більше, вони навіть не розмовляли. Здається, у них зараз якісь непорозуміння і плакала вона, мабуть, саме через це.