Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

У Рим на вихідних вони таки вилітають.

Хоч атмосфера в автомобілі, а потім у літаку ще трохи напружена.

Дорогою в аеропорт темно-сірий джип Кареліна прикривають два мінівени.

Кіра хвилюється через свої документи та процедуру митного контролю, але їх підвозять до літака без жодної перевірки. У салоні лише працівник аеропорту мигцем дивиться її новий паспорт.

Біля трапу Роман недовго розмовляє з Кирилом. Поки дівчина до ладу так і не познайомилася з поголеним наголо охоронцем, що вражає своєю небагатослівністю.

З собою у неї валіза, куплена помічницею Кареліна, а всередині половина речей, вибраних і куплених теж помічницею. Все це завіз її новий водій — смаглявий здоровань на ім'я Іраклій — увечері в квартиру без будь-якого попередження.

Тоді Кіра вирішує уникнути з'ясування стосунків і мовчки перебирає накуплене. Згнітивши серце, змушена визнати: більшість речей — від одягу до косметики для подорожей — їй підходять.

Сонячні вулиці Риму вже плавляться душнотою, коли машина зупиняється біля готелю. У фойє Кіра і не приховує захоплення при розгляді зеленого оксамиту на позолочених меблях та поєднань старовини з кітчем сучасного мистецтва.

Рома звертається до генерального менеджера, що зустрічає їх, бездоганною англійською, а Кіра удостоюється ввічливого компліменту від літнього чоловіка, який виявляється американцем.

Він стриманий, оскільки очевидно побоюється Кареліна, хоч і відкрито посміхається Кірі, коли показує гостям бар та проводить до ліфта.

Їхній номер — найвищий і найкращий — дуже скромних розмірів, але розкішне ліжко, обласкане поривами молочно-білих штор і що примикає до просторої темно-жовтогарячої тераси, навряд чи щось здатне перевершити зачарування.

Парапет потопає в асиметричних гірляндах зелені, а зі столика на вулиці відкривається краєвид на нескінченні каскади міських дахів.

Роман стоїть у ведучих на терасу вікон-дверей, займаючи собою весь прохід, — Кірі доводиться залізти на ліжко, щоб дотягнутися до стосу меню на тумбі з протилежного боку спальні.

У польоті відмовилася від сніданку, а враження нагнали апетит.

На дівчині бежева бавовняна сукня: проста, але бездоганна і по фігурі - таким буває готовий одяг тільки за нечуваною ціною.

Гортаючи меню, вона відчуває, як Роман дивиться на неї, а не на Рим за шторами, що підіймаються. Наполегливість погляду повзе по відкритій шкірі шовковистою гусеницею, що де-не-де, заповзає, і під волани тканини.

Накриває раптове збентеження, і Кіра тягнеться до пляшки води на тумбі. Незграбно перевертає вельветові підставки для склянок на підлогу.

Вона намагається їх підняти, звісившись з матраца, і Карелін простягає те, що впало: він уже обійшов ліжко і зупинився поряд з напівлежачою дівчиною.

Підняти на нього очі, коли шорсткі пальці проводять по щоці, наближаючись до губ, — випробування для подиху, що рветься з горла.

Роман не стримується першим і протяжно видихає. Дивлячись на неї зверху донизу.

— Не хочу залишати тебе голодною, — з жалем, що ретельно приховується, вимовляє він і забирає меню. Дивиться на телефон, мабуть, плануючи зробити замовлення.

— Готуватимуть не менше години, хоч би яким крутим цей номер був, — безпристрасно коментує вона і підіймається на руках. Шлейка сукні спадає з плеча.

Карелін повертає її на місце, задумливо крутячи смужку між пальцями.

— Що, якщо година — це мало? — тихо вимовляє він.

— Ти знущаєшся з мене? — питає дівчина засмучено, повертаючись лише трохи.

Навіть не збирається приховувати образу, безглуздо це чи ні. Чи він хоче, щоб вона накинулася на нього?

Кулаком чоловік тягне поділ її сукні вниз, начебто його можна стягнути. Незважаючи на підтекст бесіди, рух застає зненацька дівчину.

— Знущаюся я давно. Над собою.

— Ти збираєшся нарешті поцілувати мене чи ні, Карелін? — сопить вона.

Самостійне стягування сукні лежачи обертається каторгою, коли він одним махом розсовує їй ноги і, недбало відводячи білизну убік, припадає до жару складочок вимогливим ротом.

Дівчина крутиться і крутиться, в якийсь момент Роман підіймається, щоб допомогти, але плаття, що збилося складками, залишається на дівчині, тому що тепер вони жадібно цілуються.

Вона розстібає його ширінку і намагається впоратися з незграбністю своїх рук. То зачіпаючи пальцями член, що стоїть, то кісточками упираючись у ремінь, то притуляючи долоню до розрізу кишені.

Вимушена вигнутися під ним, вгамувати запаморочення від безжалісності гарячкового рота, що позначає її тіло засосами немов опіками.

Безладно припадаючи до різних ділянок шкіри і не витримуючи, Карелін вривається до неї з коротким, приглушеним риком.

Триматися руками за його шию. Потрібно триматися за щось, бо їхні тіла сходяться як у битві. Як можна лежати спиною на ліжку під вагою тіла, що безконтрольно рухається ривками, і боятися впасти? Боятися впасти вниз, втрачаючи не лише опору, а й відчуття свого тіла?

Кіра і боїться, і сподівається. Одночасно. Мукою відгукуються одинокі ділянки шкіри до яких він може зараз дотягнутися.

— Рома, — скрикує вона, безсило впиваючись нігтями в жорсткі волоски на шиї і намагаючись роздивитися, як він у ній рухається, — Рома!

Він тільки стискає міцніше. Мотнувши головою, ніби приводячи себе до тями, просовує і закріплює свої руки в неї на плечах, і тепер смикає на себе все її тіло.

Торкаючись чолом її перенісся, Карелін благає жорстким, гортанним голосом:

— Так, — змушуючи її підмахувати кожному проникненню, дихає зі свистом, — так. Кіра… Так, давай. Не стримуйся. Не мовчи.

Піт стікає їй на очі, але Роман витирає краплю носом.

— Мені треба, — задихається Кіра, — мені треба…

— Що тобі потрібно?

Вона мотає головою, втрачаючи нитки думок.

Уривки плутаються і клубком перекочуються по свідомості.

В'язне у протиріччях бажань, намірів та потреб.