Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

653

Розділ 653

Білосніжний бойовий кінь з гінцем скакав через відбудований порт Ампер-Сіл. Він проходив біля військового меморіалу, який будувався на білій площі, викликавши неабиякий переполох.

З площі злетіли білі голуби, і робітники біля риштувань не могли не озирнутися від подиву. Ченці в ризах біля фонтану зупинилися, щоб подивитися, а стрічка посланця, вишита емблемою півмісяця, злегка сяяла на сонці.

.

Це був царський посланець.

.

Це було вперше за півмісяця.

,

Сталося щось велике, і всі були підозрілими. Але тільки ті, хто був в курсі, розуміли, що сталося.

.

Ця людина прокинулася.

.

Хаос у порту за півмісяця нарешті закінчився.

?

Справді? Її Королівська Високість, яка розмовляла з покоївкою, також повернула голову. Вона подивилася на слугу, який надіслав послання, і її прекрасні срібні очі виявили нестримне здивування. Стривайте, я його побачу.

,

Ваша Королівська Високість, будь ласка, спочатку приведіть до ладу свій зовнішній вигляд. Покоївка, що стояла збоку, одразу нагадала їй.

.

Не треба. Грифіна не озирнулася. Вона вже підняла спідницю і поспішила вийти. Тіміс, допоможи мені підготувати карету.

Немов у темряві, Брандо відчув, що пережив довгий сон. Все уві сні було одночасно і реальним, і розмитим. Він пам'ятав лісопильню, де в дитинстві займався фехтуванням, але на лісопилці було багато людей, яких він знав і не знав. Дід навчив його фехтуванню під поглядом кожного.

Через деякий час з'явилася сцена високих будівель і нескінченного руху. Старший був одягнений у сірий тренч і товстий шарф. Вона щось читала в книгарні по той бік пішохідного переходу. Він відчайдушно кликав її на ім'я, але вона, здавалося, його не чула.

Він кинувся через дорогу, але обстановка знову змінилася.

Все потемніло, перетворившись на спокійний берег озера. Біля озера стояла висока вежа, а у воді відбивався чорний місяць. У небі пливли шматочки зоряного світла. Цей гротескний сон ніби на щось натякає.

.

Брандо самотньо попрямував до вежі. Він побачив тінь вовка, що йшов лісом, і це змусило його здригнутися.

,

Раптом весь світ знову здригнувся, немов сон був вирваний з його свідомості, і краєвиди почали руйнуватися. Зв'язуюче світло пробивалося крізь темряву, а потім повіки його ворухнулися. Його очні яблука відчували слабке світло зовні через капіляри під повіками.

У цей момент його п'ять почуттів, які довго мовчали, здавалося, знову працювали. Вперше він почув щебетання птахів, наче це був приємний ранок. Однак він лежав на теплому ліжку і якусь мить замислювався, перш ніж згадав усе, що сталося. Його спогади були схожі на фрагменти, які збиралися в його свідомості, утворюючи цілісну лінію.

.

Він розплющив очі.

.

Світло за марлевою завісою змусило його відразу ж примружитися.

Потім він побачив, що Ромен міцно спить поруч з ним. Половина тіла дівчини-купчини лежала на ньому, її маленьке личко притискалося до його грудей. Її рот був відкритий, а слина утворювала сріблясту лінію на ковдрі.

Брендель нарешті заспокоївся, коли побачив це. Він був ще живий. Але де було це місце? До чого це призвело? А як же принцеса?

.

Незабаром він виявив, що лежить на м'якому ліжку. Ліжко було схоже на витвір мистецтва. Стовпи, вкриті сусальним золотом, підтримували майже неймовірно розкішне склепіння, а з усіх боків звисали незліченні марлі. Ця сцена відразу ж змусила його подумки асоціювати слово палац.

.

Він підвів очі і відразу побачив, що Амандіна нервово дивиться на нього. Амандіна була трохи збентежена. На її думку, наречений Лорда був не дуже елегантним, але вона не змогла вмовити римлянина покинути Брандо. Дівчина-купець міцно обійняла Брандо, наче тримала в руках скарб.

Вона могла тільки зітхнути: Господи, Ти нарешті прокинувся. Другу половину речення вона не сказала, але Брандо побачив радість і полегшення в її очах.

,

Він добре знав, чому Амандіна зітхнула, і міг лише безпорадно змиритися з поведінкою дівчини-торговця. Він м'яко кивнув Амандіні, і його очі побачили Метішу позаду неї. Компанію Срібній Казковій Принцесі склали двоє красивих і чистих ельфійських воїнів з довгим волоссям, накинутим на плечі.

Срібні ельфи справді прийшли, подумав Брандо в глибині душі.

.

Господи мій.

.

Господи мій.

! ,

Господи мій! Як тільки Метіша відкрила рота, всі пішли за нею. Мефістофель виглядав так, ніби вони ось-ось заплакають. Якби не лютий погляд Андріке, Сіель і Каргліз підняли б йому великий палець вгору. Нарешті Брандо побачив Скарлет, яка сиділа на дивані позаду всіх.

Здавалося б, інтровертна дівчина лише глянула на нього здалеку, а потім полегшено зітхнула.

Яким був результат битви? Де принцеса? Хоча тут були всі, здавалося, що результат очевидний з першого погляду. Але Брандо все одно хвилювався і перепитав.

Старий, але яскравий голос відповів за Амандіну, Завдяки благородним вчинкам хороброго юнака, Ампера Сіл-но, весь Еруан був врятований. Не хвилюйся, друже.

.?

Цей несподіваний голос змусив Брандо повернути голову. Тільки тоді він зрозумів, що біля вікна сидить срібноволосий, сріблястобрий старий у білому халаті. Хто ж це може бути, як не господар Срібної фортеці Туман?

Майстер Туман, ви теж тут. Цього разу Брандо був дуже здивований. Срібні ельфи прийшли на його прохання, але Туман був несподіваним гостем.

.

Але насправді він уже знав, чому інша сторона тут.

Звичайно, Туман посміхнувся і відповів: Це запрошення від старого друга. Незважаючи ні на що, тут є демон, тому я повинен повернутися. Здається, я мушу вибачитися перед тобою за Вуда, я забув, що хлопець такий упертий.

!

Брандо мовчав. Він не звинувачував Вуда, а думав, що вельможі теж такі вперті. Якби було трохи простору для переговорів, він би не потрапив у ситуацію того дня. За цю байдужість було заплачено незліченну кількість життів і крові.

.

Туман продовжив: Як відомо, сам архієпископ дуже шкодує. Фактично він відмовився від архієпископа і всіх його обов'язків у Святому Соборі, і готовий використати залишок свого життя, щоб спокутувати це.

?

Ах?

.

Брандо трохи здивувався. Для того, щоб максимально врятувати репутацію Святого Вогняного Собору, Вуд фактично пішов на цей крок. Люди свого статусу, як правило, не давали клятви випадково, і як тільки вони давали присягу, було б нелегко її змінити.

.

Вуд відрізав собі шлях до відступу і відмовився від можливості піднятися до ядра Святого Собору. Спочатку поріг знаходився всього в одному кроці від нього.

Хоча він вважав, що цей старий трохи зайвий, Брандо все ж повернув собі деяку повагу до архієпископа.