Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

- Це чудово, що ти не втратила здатність жартувати. Значить не все так погано, як можна було б припускати.

- Усе таки, мені не зовсім зрозуміло, яким чином ти опинився в Норвегії.

- Не здогадуєшся?

- Навіть уявити не можу.

- Я все тобі поясню, але спочатку треба впевнитися, що тобі нічого не загрожує, - я роблю глибокий видих і беру в долоні обличчя Емми, повільно проводжу пальцями її підборіддя, милуючись її образом і відчуваючи полегшення від того, що знайшов її. Тепер ми разом і ніщо не змусить мене розлучитися з нею ні на хвилину. Це буде остання неприємність у її житті. Поки я поруч, звісно.

- Він має рацію, - повчально втручається небайдужий хлопець. - Вас має оглянути лікар.

- Але я не хочу просидіти весь божий день у якійсь лікарні, коли стільки різних проблем, - заперечує Емма, - Якби ти тільки знав, Артуре.

- Це не повинно зайняти багато часу, - темні очі хлопця пронизливо впиваються в обличчя Емми. - Я буду щасливий відвезти вас. Моя машина знаходиться неподалік, на цій вулиці. Я до ваших послуг.

- У цьому немає потреби, - я категорично заявляю. - У нас є своя машина. Намагаюся бути гранично ввічливим, хоча починаю відчувати роздратування щодо незнайомця. Він не міг не зрозуміти за час нашого спілкування, що в Емми є помічник і захисник її інтересів. Готовий на все заради неї. Розцінюю його нав'язливість дивною і недоречною.

- Добре, добре, я згодна, ми їдемо в лікарню, - Емма вже намагається піднятися. - Тільки давайте скоріше покінчимо з цією справою.

Я підтримую її за талію, допомагаючи втриматися на ногах.

- На моїй машині? - хлопець не вгамовується.

- Ні, дякую за допомогу, але ми їдемо на своїй, - насуплююся, не в змозі змиритися з таким нахабством випадкового перехожого. Треба ж, який настирний! З губ уже має зірватися грубість. Бувають же такі нетямущі. - От якби ви могли підтримати Емму, поки я піджену автомобіль ближче, я був би вам дуже вдячний.

- Безсумнівно, все що потрібно, - він негайно кидається до дівчини, обіймаючи її за плечі.

Я змушений терпіти цю близькість між ними. Іншого виходу немає. Ледве стримую себе, щоб не напхати йому.

- Я швидко, - кидаю на ходу, віддаляючись від них.

Доводиться об'їхати навколо кварталу, щоб можна було припаркуватися й посадити Емму в автомобіль.

Місце, де вона впала, і ми стояли навколо неї, виявляється геть пустельним. Усі роззяви встигли розійтися, а крім того я не бачу ні Емми, ні нашого добровольця-помічника. Починаю уважно роздивлятися довкола і тисну що є сили на газ.

 Встигаю тільки помітити маківку голови Емми над дахом зеленого шевроле в останню мить перед тим, як вона зникає в його салоні. Хлопець турботливо саджає її на заднє сидіння свого автомобіля. Що задумав цей пройдисвіт і взагалі, що він собі дозволяє?