Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Будинок з привидами 📚 - Українською

Читати книгу - "Будинок з привидами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будинок з привидами" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 65
Перейти на сторінку:
плигав то на одній, то на другій нозі, пирскав, сякався і швидко тер веснянкувате обличчя, руде волосся і все своє худе, вкрите гусячою шкірою тіло.

Сторож Никифор дав Сашкові свою стару, пропахлу тютюном ліврею. В цій — обшитій золотими галунами лівреї, яка була йому до п'ят, Сашко побіг в актовий зал гімназії і просидів там цілий день, поки Никифорова дружина випрала і висушила йому одяг. На перерві ми побігли до Сашка.

Веселий, побачивши нас, Сашко скинув ліврею і, голий, колесом пішов по паркетній підлозі.

До закінчення трудової школи залишалося не більше року, — всі хлопці підросли, порозумнішали, мене навіть в учком вибрали, — тільки Сашко Бобир схибив і став раптом прислужувати в архієрея. Вдень учиться, а як вечір — в Троїцьку церкву. Що йому на думку спало, не знаю. Разів зо два ми навмисно ходили в церкву подивитись, як Сашко прислужує. Рудий, в нарядному, позолоченому стихарі, з довгим фартухом на грудях, він бродив, розмахуючи кадилом, слідом за сивим архієреєм, засвічував свічки, гасив пальцями недогарки і навіть інколи, обходячи віруючих з блюдцем, збирав мідяки. Всім класом ми оголосили Сашкові бойкот, намалювали його в стінній газеті «Червоний школяр» і навіть попросили Лазарєва, щоб цього попівського прихвосня забрали від нас в іншу групу. Тільки Котька Григоренко в ті дні розмовляв з Бобирем, — вороги в минулому, вони стали раптом нерозлучними друзями. Разом ходили додому і сиділи на одній парті.

Не знаю, скільки часу прислужував би ще Сашко архієреєві, можливо, вийшов би з нього диякон або справжнісінький піп, як несподівано з Києва повернувся старший брат Бобиря, комсомолець з осередку друкарів, Анатолій Бобир. Три місяці вчився Анатолій на курсах у Києві і, повернувшися, став переконувати Сашка, щоб той кинув свого архієрея.

Агітував він, очевидно, добре, бо днів через два після братового приїзду Сашко перестав ходити в Троїцьку церкву. А ще через місяць сам кричав, що попи обманщики, сивий архієрей — найголовніший шахрай. Сашко розказував нам, як кожного разу після відправи архієрей забирав собі з усіх кружок і з підноса половину грошей, а решту віддавав попам. Сашко божився, що тільки з самих воскових свічок попи Троїцької церкви разом з архієреєм заробляють втроє більше, ніж одержує платні директор нашої трудшколи Лазарєв.

Виявилося, що архієрейським прислужником Сашко Бобир зробився несподівано. Якось увечері разом з двома знайомими хлопцями він поліз у сад до попа Кияниці. Сидячи на дереві, Сашко трусив гілки, а хлопці збирали яблука. Вони вже назбирали повні пазухи, як раптом помітили Кияницю — і драла. Бідолашний Сашко зостався на дереві і, зрозуміло, втекти не міг. Повільно злазячи, він думав, що Кияниця відшмагає його поясом, забере сорочку, а то ще гірше — поведе до батьків. Нічого подібного не сталося.

Тільки-но Сашко сплигнув на траву, Кияниця ласкаво взяв його за руку й сказав:

— Ти хотів яблук, хлопчику? Ну що ж, набери, скільки тобі треба.

Сашко обережно підняв з трави двоє яблук і чекав, що ось зараз піп і почне його шмагати, але Кияниця сказав:

— Чого ж ти? Бери ще, бери. Не соромся!

Сашко подумав-подумав і, вирішивши «більш копи лиха не буде», став підбирати стиглі, запашні яблука. Він напхав у кишені, наклав повний кашкет, накидав за пазуху. «Пропадати — то з музикою!» — вирішив Сашко.

Стомлений і зразу обважнілий, він стояв перед Кияницею і чекав: що ж буде далі? На велике Сашкове здивування, Кияниця не торкнув його навіть пальцем, не тільки не повідбирав яблук, а навіть сам відчинив Сашкові хвіртку і сказав на прощання:

— Захочеш ще яблук — попроси. Дам. А красти не треба.

Через три дні Сашко наважився і прийшов до попа знову. Перш ніж повести Сашка в сад, Кияниця довго розпитував його про те, що робиться в трудшколі, які нові вчителі прийшли, як справляється Лазарєв.

Ласкаво й ніжно розпитував він Сашка, а потім запропонував допомагати йому готувати уроки. Ось і став Сашко заходити до попа Кияниці в гості, з ним разом він і в церкву спочатку ходив, а потім, коли Кияниця влаштував його прислужником, уже й сам бігав туди кожного вечора, коли йшла відправа.

Мене дуже здивувало, коли я дізнався, що саме Сашко Бобир розказав Маремусі про привиди в радпартшколі. Після того як весною ми закінчили трудшколу, я ні разу не бачив Сашка Бобиря в наших краях: він пропадав десь там у себе, на Підзамчому. Від кого ж, цікаво, він міг дізнатися, що в радпартшколі водяться привиди? Я нетерпляче чекав наступного вечора.

Та нічого, на жаль, я не дізнався. Більш того: я не зміг прийти до Петька Маремухи о сьомій годині, як обіцяв.

Вранці, коли я вмивався під кущем бузку, у двір в'їхали одна по одній чотири селянські підводи. Візник першої підводи спитав щось у вартового. Той показав рукою на задній двір, і підводи проїхали туди.

Вже пізніше, коли сонце стояло над головою, я бачив, як курсанти винесли з будинку кілька тюків з білизною, ковдрами і навантажили їх на підводи. Я вирішив, що, мабуть, знову де-небудь петлюрівська банда перейшла кордон і курсанти збираються її ловити.

Прийшов час обідати.

Я вбіг у кімнату до рідних і почув, як батько сказав тітці:

— Ну, годі!

— Нічого не годі! — раптом закричала тітка. — Ти мені рота не замажеш. Говорила й говоритиму.

— Ну й говори, — сказав батько лагідно.

— А от і скажу. Свідомі, свідомі, а…

— Ти знову за своє, Маріє! — підносячи голос, сказав батько.

— А що, хіба неправду кажу? Правду! Жили на Заріччі — нічого не траплялося. А сюди переїхали, і зразу пішло: суп украли, ложки…

— Тихше, Маріє! — крикнув батько.

— Ложки покрали…

— Тихше, кажу!

— Нічого не тихше. Ложки покрали, а потім…

— Замовчи! — встаючи, вже зовсім голосно сказав батько. — Замучила ти мене своїми ложками. То слухай. Я сам узяв ложки і передав їх у комісію допомоги безпритульним. Зрозуміла? А будеш кричати — і решту віддам.

Тітка зразу замовкла. Вона дивилася на батька недовірливо. Я не знаю, чи повірила вона йому.

Щоб врятувати мене від тітчиних нарікань, батько сказав те, чого й не було. Цього я не сподівався! Мені стало шкода батька. «Ех, тварюка я, тварюка! — думав я. — Ну навіщо мені треба було продавати ті ложки? Попросив би в батька грошей, адже напевно дав би». А тут ще той суп! А з ним зовсім смішно вийшло.

На другий день після нічної тривоги батько повернувся додому брудний. Під ранок за

1 ... 30 31 32 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будинок з привидами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будинок з привидами"