Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

Вивіска контори «Арматор і Вантаж» була звідси через три будинки. Я увійшов у прохолодне приміщення з опущеними на сонячній стороні завісами, де серед ділових столів, перестрілки друкарських машин і стриманих розмов службовців до мене вийшов похмурий чоловік у золотих окулярах.

Минуло кілька хвилин очікування, поки він, доповівши про мене, виринув з кабінету Брауна; вже не похмуро, а привітно уклонившись, він відкрив двері, і я, увійшовши до кабінету, побачив одного з головних господарів, з яким мені наразі слід було говорити.

Розділ VIII

Я був дуже радий, що бачу ділка, справжнього ділка, один вигляд якого створював ясний настрій справи і точних відчуттів поточної хвилини. Оскільки я розмовляв з ним уперше в житті, а він мене зовсім не знав, годі було боятися, що наша розмова перейде з ділового тону в сумнівний, співчутливий тон, майже неминучий, якщо йдеться про лікувальну морську прогулянку. В іншому випадку, за тих чи інших умов, я міг правити за якогось божевільного, викликаючи напруження. Проте Браун навряд чи любив розглядати яйце на світло. Як співрозмовник це була людина хронічно невільної хвилини, пожертвуваної ближньому задля листа, який з морального погляду зобов’язував іти назустріч.

Руде стрижене волосся Брауна стирчало з правильністю щетини на щітці. Суха висока голова з гладкою потилицею, наче навмисно міцно стиснуті губи і так само міцно, чіпко спрямований прямо в обличчя погляд чорних примружених очей справляли враження точного математичного приладу. Він був довготелесий, незграбний, упевнений і раптовий в рухах, одягнений елегантно; розмовляючи, він тримав олівець, гладячи його кінцями пальців. Він гладив його то швидше, то тихіше, як би диригуючи порядок і появу слів. Прочитавши лист безпристрасним рухом очей, він зігнув кутик голеного рота в завчену посмішку, відкинувся у кріслі й гучним, добре поставленим голосом оголосив мені, що йому завжди приємно зробити що-небудь для Філатра або його друзів.

— Але, — докинув Браун, ковзнувши пальцями по олівцю вгору, — виникла неточність. Судно це не належить мені, воно є власністю Ґеза, і хоча він, як я думаю, — тут, покрутивши олівець, Браун приставив його кінцем до підборіддя — не відмовить мені в проханні поступитися вам каютою, незле було з вашого боку поговорити з капітаном.

Я відказав, що розмова була і що капітан Ґез не погодився взяти мене пасажиром на борт «Тієї, що біжить по хвилях». Я додав, що говорю з ним, Брауном, єдино тому, що отримав вказівку від Ґеза щодо приналежності корабля йому. Цю обставину я представив без усіх його дивацтв, як звичайний випадок або природну перешкоду.

У Брауна майнуло в очах невідоме мені міркування. Замислений, він тричі провів пальцем уздовж олівця, наче рахуючи головні свої думки, і смикнув бровою так, що не було сумніву в його збентеженні. Нарешті, прибравши попередній вигляд, він інформував мене про справи.

— Стосовно капітана Ґеза, — задумливо сказав Браун, — я маю вам сказати, що ця людина майже нав’язала мені своє судно. Ґез колись служив у мене. Так, юридично я є власником цього вкрай мені обридлого корабля, і так сталося тому, що Вільям Ґез володіє воістину зміїним даром гарячого, ясного переконання, — радше, здатності закрутити голову людині тим, що йому абсолютно не потрібно. Одного разу він заборгував значну суму. Рятуючи корабель од арешту, Ґез здолав витягнути від мене згоду внести корабель в мій реєстр. За запродажними документами він не коштував мені ані гроша, він вважається моїм, але не більше. Колись я знав батька Ґеза. Син ухитрився привести з собою тінь небіжчика — дуже хорошої, недурної людини — і палко благав мене врятувати «Ту, що біжить по хвилях». Як ви бачите, — Браун вказав через плече олівцем на стіну, де в чепурних рамах красувалися фотографії пароплавів, числом більше десяти, — жодної особливої користі отримати з такої угоди я не міг попри все своє бажання, а тому не бачу гріха, що розповів вам. Отже, у нас є козир проти Ґезових забаганок. Він полягає у моїх з ним взаєминах. Ви їдете: це вирішено, і я напишу Ґезові записку, зміст якої дасть йому нагоду гарно вшанувати вас. Ґез — складна, дуже важка людина. Раджу вам держатися з ним насторожі, тому що ніколи не можна знати, як він вчинить.

Я вислухав Брауна без ніяковості. У моїй душі міцно були закриті ті двері, за якими марно билось і не могло вибитися відчуття делікатності, навіть, строго кажучи, насильства, до якого я вдавався за цих особливих обставин дії і місця.

Скінчивши промову, Браун повернувся до столу і покрив розгонистим почерком аркуш блокнота, запечатав його в конверт різким, заспокійливим рухом. Я запитав, чи не знає він історії корабля, на що, трохи помовчавши, Браун відповів:

— Його купив Ґез від імені приватної особи. Але не можу вам точно сказати, від кого і за яку суму. Красиве судно, згоден. Тепер воно почасти пристосоване для вантажних цілей, але його тип — вітрильний особняк. Воно дуже швидкохідне, і, вирушаючи завтра, ви як любитель відчуєте втіху, ковзаючи наче на величезному ковзані, якщо буде хороший вітер. — Браун глянув на барометр. — Бути вітрові.

— Ґез сказав мені, що простоїть місяць.

— Це йому миттєво спало на думку. Він уже був сьогодні і говорив про завтрашній день. Я знаю навіть його маршрут: Гель-Г’ю, Тоуз, Кассет, Зурбаган. Ви ще зайдете в Дагон за вантажем залізних виробів. Але це лише кілька годин плавання.

— Але ж у нього не залишилося жодного матроса.

— О, не переймайтеся цим. Такі для інших клопоти — для Ґеза все одно, що зняти капелюх із цвяха. Упевнений, що він уже набив кубрик головорізами, що їм тільки мигни, як їх з’явиться легіон.

Я подякував Браунові й, отримавши міцне напутнє рукостискання, вийшов з наміром докласти всіх зусиль, аби пом’якшити Ґезу явну незручність його становища.

Розділ IX

Не знаючи ще, як взятися за це, я підійшов до судна і побачив, що Браун має слушність: на палубі виднілися матроси. Але це не був добірний, гарний народ добре поставлених корабельних господарств. Мабуть, Ґез узяв перших, хто трапився під руку.

З’ясувавши все, я розшукав Ґеза в капітанській каюті. Він сидів за столом разом з Бутлером, перевіряючи папери