Читати книгу - "Війна з Росією"

— Я зрозумів, сер, — Морланд відчув нестримне хвилювання, змішане з надзвичайною тривогою: ще трохи — і він опиниться в епіцентрі великого конфлікту.

— Томе, ми, мабуть, станемо свідками всіх сумнівних і неприйнятних методів ведення війни — всього того, що Росія зробила в Криму та у Східній Україні. Росіяни, напевне, намагатимуться підірвати єдність Латвії зсередини, без використання військової сили. Але може трапитися і щось значно страшніше та жорстокіше. Зараз ми цього не знаємо. Будь-що можливе. Як і те, що все це виявиться бурею у склянці води; і багато хто схиляється саме до такої думки. Тому поки що ви оперативно підпорядковані мені.

— Я не поділяю такого оптимізму, — говорив далі Ґрехем. — Тож хочу, щоб ви проникали всюди і доповідали про все, що може виявитися корисним. Ви базуватиметеся в посольстві — ми маємо з ним кращий зв’язок, — там ви будете бодай у якійсь безпеці та матимете все потрібне для життя. Окрім того, вам слід постійно контактувати з начальником Штабу оборони Латвії — генералом Раймондсом Балдерісом. Він — гідна людина. Минулого літа приїздив до нашого Постійного об’єднаного штабу. Ми зв’язалися з його апаратом: генерал чекатиме на вас сьогодні по обіді. Познайомтеся з іншими людьми в Об’єднаному штабі Національних збройних сил Латвії, а надалі тісно співпрацюйте насамперед з їхніми силами спеціального призначення.

— Зрозумів, сер.

— Чи є ще запитання?

— Наразі ні, сер.

— Молодець. Всі запитання передавайте через Джеррі, він матиме з вами зворотний зв’язок. Ми ще повернемося до результатів аналізу світлини того чоловіка на демонстрації. Нікі передасть вам інформацію від Центру урядового зв’язку, щойно там проаналізують мобільний трафік. Бажаю успіху.

Екран згас.

— Отже, сер, завдання визначено, — лаконічно підсумував Вайлд.

14:00, четвер, 18 травня 2017 року Штаб-квартира НАТО, Брюссель

Як офіцер морської піхоти флоту Її Величності, що перші роки своєї кар’єри провів у морі на кораблі, чекаючи, аби хоч щось трапилося, Мак-Кінлі мав практично нескінченні запаси терпіння. Але сьогоднішній день став для нього справжнім випробуванням. Уже втретє після недільної зустрічі він сидів за величезним круглим столом у залі засідань Північноатлантичної ради. Його безпосереднього начальника, Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, вже вкотре викликали за океан для свідчення перед Комітетом Сенату зі збройних сил, тому він заміщав його сьогодні.

Друге засідання за тиждень, яке повністю повторювало недільне: жодного результату, крім егоїстичних виступів послів країн НАТО, чиї збройні сили були мізерними, а участь у спільній справі колективного захисту майже або зовсім ніякою. Але Мак-Кінлі знав, що хоч би як дратували і якими б заплутаними були робочі процедури Північноатлантичної ради в минулому, вони не раз давали можливість приймати на диво мудрі та виважені рішення. А коли рішення прийняте, держави зазвичай готові виконувати його через потребу в консенсусі, бо відступником бути соромно.

На нього завжди справляло враження те, як вправно керує засіданнями ради Генеральний секретар Костілек, колишній польський прем’єр-міністр. Щоправда, багато хто з послів скаржився, що він не дає їм достатньо часу для пояснення позицій своїх країн. Коли вони починали повторювати одні й ті самі банальності, різко обривав їх і просив зосередитися на актуальних питаннях. Але, думав Мак-Кінлі, за його головування принаймні відбувається хоч якийсь рух уперед.

А головою Військового комітету, данським генералом Кнудом Варом, Мак-Кінлі захоплювався ще більше. Той не тільки міг висиджувати нескінченні засідання ради та вислуховувати послів, але ще й витримувати безглуздість і байдужість високопосадовців Військового комітету — представників кожної з країн Альянсу. Вони були покликані посилювати ефективність ради, проте лише іноді від них можна було хоча б чогось добитися або почути щось корисне. Більшість уже закінчувала свою зазвичай видатну кар’єру і переважно цікавилася дипломатичними званими обідами, які постійно відбувалися в Брюсселі, та можливістю налагодити зв’язки для своєї майбутньої консультаційної діяльності.

Сьогоднішнє засідання скликали після вчорашніх заворушень у Ризі. У керівних органах НАТО обговорювалося питання, від якого залежало існування Альянсу: чи є останні події в Латвії підставою для заяви про застосування статті 5 — засадничого принципу Північноатлантичного договору. В ній стверджувалося, що напад на будь-яку з держав-членів Альянсу є нападом і на всіх інших. Це зобов’язувало їх прийти на допомогу жертві — так, ніби напали на них самих. Рада мала обговорити пропозицію щодо того, чи варто згідно зі статтею 5 оголошувати надзвичайний стан для захисту трьох членів Альянсу, які потребували цього: Латвії, Естонії та Литви.

Про застосування статті 5 заговорили після атак 11 вересня, і це сталося лише вдруге в історії, тому Мак-Кінлі усвідомлював, що засідання було дуже важливим.

Однак для декого за круглим столом найскладнішим виявилося те, що через перевантажений графік роботи Генерального секретаря засідання скликали в обідній час. Деякі посли вже навіть демонстрували своє роздратування, бо ж пропускали безплатний для них, але оплачуваний їхніми урядами обід. Незважаючи на ситуацію в світі, Мак-Кінлі подумки посміювався над відчайдушними пошуками вирішення цієї кулінарної кризи: в залі з’явилося кілька бельгійських офіціантів у білих сорочках, чорних краватках-метеликах та жилетках, які почали розносити екстра-чорний шоколад «Кот-Д’Ор», щоб вгамувати голодні судоми амбасадорів.

Шоколад благополучно роздали, офіціантів вивели, і Генеральний секретар розпочав засідання. Він запросив латвійського посла як представника країни, що опинилася під прямою загрозою, розпочати обговорення.

— Пане Генеральний секретарю, посли, генерали, колеги та друзі! — звернувся той до присутніх. — Лише один раз за свою шістдесятивосьмирічну історію НАТО погодилося застосувати статтю 5 — після безпрецедентного нападу на Сполученні Штати 11 вересня 2001 року. Всі завжди пам’ятатимуть цей страшний день. Сьогодні ми разом з нашими друзями та сусідами Естонією і Литвою звертаємося до вас із клопотанням проголосити надзвичайний стан згідно зі статтею 5. Позицію Естонії та Литви пояснять посли цих країн. Однак з погляду Латвії те, що ми бачили за останні кілька місяців, і особливо виразно вчора в Ризі під час заворушень, є послідовним і поступальним застосуванням Росією нових методів ведення війни, спрямованих, перш за все, на знищення цілісності Латвії, а потім і на порушення наших кордонів, якщо в тому ще буде потреба.

Посол Латвії продовжував говорити:

— Правила ведення війни