Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан"

— Ти ж поранений? От і йди в обоз... Завтра вирішимо. Комтурія без комодора не залишиться. Кого завтра Рада Ордену на цю посаду призначить, до того в загін і підеш… Може, ще й десятником станеш. Як ветеран...

Зрозумівши, що лицар втратив до мене інтерес і розмову закінчено, я вклонився і вернувся назад до свого воза. Тільки, поки ми розмовляли, обоз досить далеко проїхав мимо, і мені довелося його наздоганяти. Не швидко… Я ж поранений.

За останнім возом ішов Добриня. І витязь бачив, як я мирно розмовляв із лицарями. Тому, коли ми порівнялися, повернув голову в мій бік і сплюнув.

— А я ж тобі майже повірив...

— І добре зробив, — я понизив голос до шепоту. — Не сумуй, витязя. Все буде добре… Обіцяю… Потерпи ще трохи.

Охоронець, що сидів на возі, підозріло подивився в наш бік, і я навмисне голосно засміявся:

— Крокуй веселіше… Чого плетешся, як на страту? Гм… Хоча про що це я? На страту ж і плетешся... Га-га-га...