Читати книгу - "Гра престолів"

тканини, лежало трійко здоровезних яєць. Дані затамувала подих. Такої краси вона в житті не бачила: всі яйця були різні, з такими яскравими візерунками, що спершу їй здалося, ніби вони всипані самоцвітами, а ще важкі — підняти яйце Дані могла тільки обіруч. Коли вона обережно підхопила одне, очікуючи, що зроблене воно з тонкої порцеляни й делікатної емалі, а може, і з гутного скла, виявилося, що воно тяжке — наче з каменю висічене. Шкаралупа була вся помережана крихітною лускою, і коли Дані покрутила яйце в пальцях, воно засяяло в промінні призахідного сонця, як гладенький метал. Одне яйце було темно-зелене з бронзовим відливом, який з’являвся та щезав залежно від того, як Дані поверне яйце. Друге було кремове з золотими прожилками. А третє чорне — чорне як нічне море, і світилося воно черленими брижами й вирами.

— Що це? — зачудовано запитала вона приглушеним голосом.

— Драконові яйця з Тінявих земель, що лежать ген за Ашаєм,— пояснив магістр Іліріо.— За віки вони стверділи на камінь, але й досі сяють красою.

— Який скарб!

Дані чула перекази про такі яйця, але в житті не бачила жодного, та й не сподівалася побачити. Це був справді щедрий дарунок, хоча Іліріо, Дані знала, міг дозволити собі щедрість. Адже він отримає ціле багатство — і кіньми, і рабами — як свою частку за те, що продає її халові Дрого.

Халові кровні вершники за традицією піднесли їй три види зброї, і то чудовної. Гаго подарував їй довгий шкіряний батіг зі срібним руків’ям, Коголо — величний арах, інкрустований золотом, а Кото — лук з драконової кістки з загнутими кінцями, більший за неї саму. Магістр Іліріо й сер Джора навчили її, що за традицією вона має відмовитися. «Цей подарунок для великого воїна, о крове од крові моєї, а я всього-на-всього жінка. Нехай чоловік мій володіє ними за мене». Таким чином хал Дрого отримав «подарунки для нареченої» собі.

Інші дотраки теж зробили чимало подарунків: їй підносили черевички, коштовності, срібні кільця, які вплітають у коси; пояси з бляшок, фарбовані безрукавки і м’які хутра; пісочні шовки й збаночки з парфумами; голки, пера й крихітні пляшечки з червоного скла; а ще мантію, пошиту зі шкурок тисячі мишей.

— Чудовий дарунок, халесі,— сказав про останній дар магістр Іліріо, пояснивши Дані, що це таке.— Щасливий.

Подарунки горами громадилися навколо неї — стільки всього вона й уявити не могла, та й не потребувала.

Останнім дарунок нареченій підніс хал Дрого. Щойно хал кудись відійшов, над табором в очікуванні зависла мовчанка — спершу стихло все в центрі, а тоді тиша покотилася до самих границь халасару. Коли ж хал повернувся, юрма дарувальників розступилася — і він підвів нареченій коня.

Це була молоденька кобилка, жвава й чарівна. Дані трохи зналася на тваринах і одразу зрозуміла, що ця кобила не проста. У ній вгадувалося щось таке, від чого в Дані перехопило подих. Кобила була сіра, мов зимове море, зі срібною як дим гривою.

Дані нерішуче потягнулася до неї й погладила по шиї, а тоді запустила пальці в срібну гриву. Хал Дрого сказав щось по-дотрацькому, й магістр Іліріо переклав:

— Срібло до срібла твоїх кіс, каже хал.

— Вона красуня,— пробурмотіла Дані.

— Це гордість халасару,— пояснив Іліріо.— Звичай вимагає, щоб халесі їздила на коні, гідному її високого місця поруч з халом.

Зробивши крок уперед, Дрого поклав долоні Дані на талію. І, піднявши її легко, мов дитину, всадовив у дотрацьке сідло — набагато менше за ті, до яких вона звикла. На якусь мить вона невпевнено застигла. Про цю частину обряду їй ніхто не розповідав.

— Що я маю робити? — запитала вона Іліріо.

Але відповів їй сер Джора Мормонт:

— Беріть у руки повіддя й рушайте. Далеко їхати не потрібно.

Дані нервово взяла повіддя й застромила ноги в короткі стремена.

Вершниця з неї була не надто вправна: здебільшого вона подорожувала на кораблі чи у фургоні, а ще у паланкіні на спині в коня. Молячись, щоб не впасти й не зганьбитися, вона боязко ледве-ледве торкнула кобилицю колінами.

І зразу ж забула, що таке страх, вперше за ці довгі години. А може, вперше за все життя.

Срібно-сіра кобилиця поскакала м’яко та гладко, і натовп розступився, не відриваючи від Дані очей. Поскакала швидше, ніж Дані очікувала, але це її збуджувало, а не лякало. Кобилиця перейшла на клус, і Дані всміхнулася. Дотраки квапилися звільнити дорогу. Найменший дотик ніг, найлегший змах повіддя — і кобилиця слухалася. Дані послала її чвалом, і дотраки заулюлюкали й зареготали, відстрибуючи з дороги. Коли Дані розвернулася, готова скакати назад, то побачила вдалині просто перед собою велике багаття. З обох боків до нього підступали люди, тож об’їхати його не було можливості. І тоді Данерис уперше в житті відчула в собі неймовірну відвагу й підстьобнула кобилицю.

Срібна кобилиця перелетіла полум’я, мов на крилах.

Загальмувавши перед магістром Іліріо, Дані мовила:

— Скажіть халу Дрого, що він подарував мені вітер.

Тлустий пентосянин погладив жовту бороду, переповідаючи її слова по-дотрацькому, і вперше Дані побачила усмішку на обличчі чоловіка.

Останній промінчик сонця зник на заході за високими мурами Пентоса. Дані втратила лік часу. Хал Дрого звелів своїм кровним вершникам підвести і йому коня — гінкого червоного жеребця. Поки хал сідав на коня, Вісерис наблизився до Дані й, учепившись пальцями їй у ногу, мовив:

— Зроби йому приємність, люба сестро, а то, присягаюся, я тобі покажу, що таке справжній дракон, якщо його збудити.

Після братових слів до неї повернувся страх. Вона знову почулася дитиною, тринадцятирічною самотньою дівчинкою, не готовою до того, що от-от з нею станеться.

На небо висипали зірки, а вони з халом Дрого виїхали з табору, лишаючи позаду і халасар, і трав’яні палаци. Хал Дрого не промовив до неї ні слова, натомість пустивши жеребця крізь загуслі сутінки твердим клусом. Від їзди в його довгих косах мелодійно брязкотіли крихітні дзвіночки. Їдучи за ним, Дані шепотіла сама до себе, намагаючись зібрати всю свою мужність: «Я кров од крові дракона. Я кров од крові дракона. Я кров од крові дракона». А дракон ніколи й нічого не боїться.

Згодом вона не могла пригадати, чи довго вони їхали й чи далеко заїхали, та коли вони зупинилися поміж високої трави біля невеличкого струмка, було вже зовсім темно. Зістрибнувши з коня, Дрого зняв дружину з кобили. В