Читати книгу - "Сфера води, Mr Simon"

— Ви... що робите тут? — спитала вона, і в її голосі промайнуло щось між допитом і допитливістю. — Люди не плавають так далеко. Окрім хауків. А ви... ви дивні.

Даневір, знов витер обличчя і промовив з важливим виглядом старого театрального актора:
— Ми — жертви трагікомедії під назвою «Життя». Дійство перше: морська битва. Двадцять п’ять гармат, триста п’ятдесят п’ятдесят п’ятеро кричащих матросів і один дуже незадоволений капітан, якому я випадково спалив карту скарбів.

— Він був полоненим, — додав я, намагаючись не згадувати, як сам опинився на тому кораблі. — Його мали продати в рабство за те, що він з народу який володіє магією, а ще був головою магічного захисту флоту.

— А ти? — Наїріс повернула до мене свої бездонні очі-пропасти.

— Я? О, я був... е... рабом. — Я зібрався з думками, намагаючись подати це як героїчну історію. — Мені доручили носити за капітаном його нову скрипку. Він був переконаний, що грає на ній, коли насправді це звучало, як кіт під час кастрації.

Даневір гмикнув:
— Рабство у нього тривало цілих чотири тижні. Він був прикутим до весла і не міг не те що співати, ходити по гребельній палубі було не можна.

— Це був творчий протест, — пояснив я. — Мистецтво вимагає жертв. Коли людину замикають проти її волі в обмеженому просторі, то воля і творчість можуть породити вибух в такому тісному просторі. Хоча, звісно, все було набагато прозаїчніше, корабель потрапив у шторм і розбився об якісь скелі. Мені вдалося врятуватися і врятувати непритомного Даневіра. Ми спорудили пліт з уламків і пливли на захід.

Русалка схвильовано сколихнула хвилі, немов уявляючи собі цей хаос:
— І як ви потрапили сюди?

— Буря, — ми з Даневіром сказали одночасно.

Він показав на мене, даючи слово. Я взяв глибокий вдих:
— Уявіть собі, що хтось взяв океан, перемішав його з оркестром, що грає на максимальній гучності, а потім вирішив проткнути його гігантською соломинкою. Ми опинилися в центрі цього коктейлю. Корабель тріснув, як горіх під каблуком велетня. А ми... — Я глянув на Даневіра, який робив вигляд, що витирає невидиму пляму з обличчя. — ...вижили тому, що я встиг схопити цього чарівника, перш ніж він потонув.

Наїріс слухала, її зіниці звужувалися й розширювалися, наче вона пробувала зібрати пазл з нашого божевілля.

— Отже... ви не хауки. Ви просто... невдахи?

— Невдахи зі стилем, — підтвердив Даневір, підкидаючи перлину з моїм гроулінгом, яку перед тим вихопив з повітря, і ловлячи її, як яблуко. — І магією. Особливо магією.

Русалка раптом засміялась. Її сміх був схожий на дзвін крижаних кубиків у келиху:
— Ви смішні. Наче дві чайки, які навчились ходити. Але... — Вона пірнула, з’явившись з іншого боку плоту. — ...вам пощастило. Бо якби вас знайшли справжні хауки...

— Нас би з’їли? — припустив я. — Чи перетворили на прикраси?

— Гірше. Вони б змусили вас слухати їхню музику.

Ми з Даневіром переглянулись. Він першим порушив тишу:
— Думаю, ми краще попливемо. Поки ця перлина не вирішила влаштувати нам акустичний апокаліпсис вдруге.

Наїріс жестом зупинила нас, і хвилі раптом застигли:
— Я проведу вас. Щоб хауки не помітили. Але... — Вона глянула на мою кишеню, де тепер лежала перлина, я її вчасно вхопив в повітрі, бо думав, що так дуже легко її втратити і вона може потрапити бозна до яких рук — ...вам треба навчитись чути океан. Інакше він проковтне вас, перш ніж ви це зрозумієте. Ви маєте піти зі мною в наш світ.

— Чути океан? — я підняв брови. — Я зараз чую, як він плеще про те, що я дурень.

— Вона має на увазі магію, — пояснив Даневір, але його погляд говорив: «Ти й сам знаєш».

Ми рушили. Наїріс пливла попереду, розсікаючи воду, немов ножем масло. А я думав: як довго можна бути невдахою зі стилем, перш ніж стиль перестане це компенсувати?

Але поки що океан мовчав. І це було найкращою музикою.

— Підводне місто? — я витріщився на Наїріс, ніби вона запропонувала мені стати медоносом. — Це типу, з русалками-барменами, крабами-охоронцями та кораловими торговими центрами?

Даневір, завжди готовий до абсурду, вже зв’язував своє лахміття навколо талії, немов готувався до підводного пікніка:
— Якщо там є підводна бібліотека, я залишусь жити. Уявіть — книги, які не розмокають.

Наїріс скривила губи, немов ми були двома котячими відео, які їй показували проти волі:
— Це місто старіше за ваші сухопутні королівства. Там навчають тих, хто готовий слухати шепіт хвиль. Але якщо ви боягузи...

— Боягузи?! — я підійшов до краю плоту, де вода вже почала виблискувати дивним блакитним світлом. — Я колись виграв у смерті в шахи, використовуючи її власні кістки!

— Він бреше, — Даневір обперся об весло, що слугувало нам рулем — Але його історії такі цікаві, що навіть океан може повірити.

Русалка простягла руки, і раптом наш пліт заходив ходором. Деревина тріщала, наче згадуючи своє минуле життя як гордий дуб.

— Ваш човен — це сміття. Але ваша магія... — Вона глянула на мою кишеню, де лежала перлина. — ...це квиток. Вирішіть — зараз або ніколи.

Даневір вже стрибнув у воду.
— Якщо помремо — хоча б не доведеться платити за оренду плоту!

Я глянув на перлину, яку на мит дістав з кишені. Вона грала мою мелодію, але тепер змішану з шелестом водоростей. Наче океан переробляв мій дез-метал у джаз.

— Чорт забирай, — прошепотів я і стрибнув слідом.

Вода обійняла мене, але... я не потонув. Перлина в кишені випустила мільйон бульбашок, що обвили тіло, мов кокон зі світла. Я дихав. Ні, не водою — музикою. Кожен вдих був акордом, кожен видих — соло на саксофоні.

— Оце так! — крикнув я, і мій голос розійшовся хвилями, немов ехолот.