Читати книгу - "Кров Амбера"

Я все ще шкодував, що з собою у мене немає хорошої книги, останню з них я залишив в будинку Білла, а якби надумав здобувати її зараз, то невідомо, чи відчує це Вінта, точно так, як Фіона відчула одного разу, що я створив нову Карту. Цілком можливо після цього, що вона з'явиться до мене під двері і стане ломитися, щоб дізнатися, що тут, чорт забирай, відбувається.

Але ніхто не ламав двері, і я прислухався до скрипу притихлого будинку і нічних звуків за вікном. Свічки вкоротилися, а тіні на стінах подовжилися і текли темним потоком слідом за непевним світлом. Тепер уже скоро…

Уява? Або я тільки що почув, як з якогось невизначеного місця прошепотіли моє ім'я?

— Мерль…

Знову.

І справді, але…

Перед моїми очима на мить немов поплило, а потім я збагнув, що це таке: дуже слабкий контакт через карту.

— Так, — відповів я, відкриваючись і звертаючи всю увагу в бік викликав. — Хто це?

— Мерль, малюк… дай мені руку, інакше я пропав…

Люк!

— Ось тут, — я потягнувся, потягнувся, і образ знайшов чіткість, затвердів.

Він стояв, прихилившись спиною до стіни, безсило опустивши плечі і повісивши голову.

— Якщо ти задумав якусь хитрість, Люк, то я готовий до неї, — повідомив я його і, швидко піднявшись, підійшов до столу, де лежав мій меч, витяг його з його піхви і взяв напоготів.

— Це не хитрість! Швидше! Витягни мене звідси!..

Він підняв ліву руку. Я простягнув свою і вхопився за неї. Він одразу ж повалився на мене, і я похитнувся. На мить мені подумалося, що це напад, але він висів мертвим вантажем, і я побачив, що він весь у крові. В правій руці він усе ще стискав закривавлений меч.

— Сюди. Йдемо.

Я задав йому напрямок і допоміг пройти кілька кроків, а потім уклав його на ліжко. Розтиснувши його пальці, я забрав меч, потім поклав його поруч зі своїм на найближчому стільці.

— Що з тобою трапилося, чорт візьми?

Він закашлявся і слабо похитав головою. Потім зробив кілька глибоких зітхань.

— Я бачив келих вина, — сказав він, — коли ми проходили повз стіл…

— Так. Тримайся.

Я сходив за вином, підняв його голову, і підніс келих до губ. В келиху було більше половини. Він повільно відпив, зупиняючись, щоб глибоко вдихнути.

— Дякую, — сказав він, закінчивши, а потім його голова схилилася на бік.

Він відключився. Я помацав пульс. Швидкий, але якийсь слабкий.

— Чорт тебе забирай, Люк, — вилаявся я. — Гірший момент ти вибрати не міг…

Але він не почув ні слова. Він просто лежав і заливав кров'ю всю постіль.

На протязі кількох прокльонів я роздягнув його і пройшовся по тілу мокрим рушником, з'ясовуючи, де під всією цією кров'ю знаходяться рани. Виявилася глибока рана на грудях праворуч, можливо, була навіть зачеплена легеня. Однак, дихав він дуже неглибоко, і я не міг бути абсолютно упевнений в правильності поставленого діагнозу. Якщо він вірний, то мені залишалося лише сподіватися, що він в повній мірі успадкував регенераційні здатності принців Амбера. Я наклав на рану компрес і приклав зверху рукою, щоб утримати на місці, поки огляну його в інших місцях. Я підозрював також перелом пари ребер. Ліва рука його виявилася зламаною вище ліктя, і я виправив її і наклав шину, скориставшись запасними перекладинами від стільця, поміченими мною раніше в шафі. На стегнах, правій нозі, правій руці, плечі і на спині виявилося понад дюжини рваних і різаних ран різного ступеню тяжкості. На щастя, жодна з них не була з артеріальною кровотечею. Всі їх я промив і перев'язав, що в результаті зробило його схожим на ілюстрацію до керівництва по наданню першої допомоги. Потім я ще раз оглянув рану на грудях і накрив його ковдрою.

Я подумав про деякі здібностях цілющої техніки Логруса. Теоретично я їх знав, але ніколи не мав нагоди застосувати їх на практиці. Люк виглядав вельми плачевно, і тому я вирішив спробувати їх. Коли через деякий час я закінчив, до його обличчя, здається, повернувся природний колір. Я додав до вкриваючої його ковдри свій плащ. Знову помацав його пульс — той, начебто, став виразніше. Я ще раз вилаявся, на цей раз просто щоб не втратити навички, прибрав зі стільця мечі і сів на нього сам.

Трохи згодом мені згадалася розмова з Колесом-Примарою. Чи не намагався Люк домовитися з моїм творінням? Він згадав, що йому потрібна міць Примари для виконання всього задуманого проти Амбера. А нещодавно Привид питав мене, чи варто довіряти Люку, і моя відповідь була підкреслено негативною.

Чи не припинив Привид переговори з Люком результатом, який я бачив тепер перед собою?

Я дістав Карти і здав яскраве коло Колеса-Примари. Потім сфокусувався на ньому, налаштовуючи мозок для контакту, запрошуючи.

Двічі за наступні кілька хвилин я відчув, що до чогось близький. Але нас немов розділяла кришталева перегородка. Можливо, Привид зайнятий? Або просто не схильний розмовляти зі мною?

Я відклав Карту. Але це послужило поштовхом, який направив мої думки по іншому руслу.

Я зібрав закривавлений одяг Люка і швиденько обшукав його. Виявив в боковій кишені колоду карт, поряд з кількома порожніми Картами і олівцем. Всі Карти були виконані в тій же манері, як і ті, які я назвав Фатальними Карт Смерті. Я додав до цієї колоді Карту, зображуючу мене самого, яку Люк тримав у руці, коли викликав мене.

А колода у нього виявилася дуже цікава. У ній були Карта Ясри і Карта Віктора Мелмана. Знайшлася також і Карта Джулії, і, частково незавершена Карта Блейза. Карта з зображенням Кришталевої Печери і з зображенням старої квартири Люка. Зустрілися і кілька дублікатів самих Фатальних Карт Смерті. Карта з Палацом, якого я не зміг впізнати, Карта одного з моїх старих приятелів, Карта блондина в чорно-зеленому з різкими рисами обличчя, Карта стрункого темно-рудого чоловіка в коричнево-жовтому і жінки, настільки схожої на цього чоловіка, що, здавалося, вони обов'язково знаходяться в близькому спорідненні. Ці останні двоє були, на мій подив, виконані в іншому стилі, я б навіть ризикнув відзначити, що іншою рукою. Єдиний невідомий,