Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

— Веди, показуй.

Ми вилізли у досвітній ранок Ховенвіпу, і Дуглас показав мені печеру, де виходив на поверхню хід з архіву лабораторії. Сумнівів не було — саме з цієї печери невідомий обстрілював нас із Вітольдом з “дракона”. Збіг? Не може бути такого збігу, — якщо врахувати про-інформованість стрільця про справи на Ховенвіпі.

Лаз виходив за сто метрів од входу до печери на висоті близько метра, і я не звернув на нього уваги при першому огляді з Вітольдом після “знайомства” із стрільцем: мені з моїми габаритами пролізти в нього було б важко.

— Ви цей апендикс перевірили? — спитав я, зазираючи в лаз.

— Ні, - помовчавши, відповів Дуглас. — На об’ємній карті його видно виразно, чітко, по-моєму, він порожній…

— І все-таки перевірте, будь ласка. На всяк випадок.

Поблукавши з півгодини, ми нічого не виявили, але сам факт сполучення печери з найважливішим об’єктом лабораторії спонукав до подальших роздумів. Стрілець не хотів, щоб його застали на цьому місці, а можливо, і ховав щось у вузькому природному кам’яному коридорчику.

Покинувши Ховенвіп, я повернувся до того, що мені повідомив Дуглас про контейнери. Космічні перевезення… космодром на плато, поряд з підземеллями “Суперхомо”, залізниця, що з’єднує один з виходів із підземелля з космодромом — саме на неї я наштовхнувся в ущелині, до зустрічі з стрільцем. Значить, лабораторія все-таки була зв’язана з космічними дослідженнями. І з Інститутом технології військово-космічних сил. Я нараз згадав емблему на контейнері: чорний трикутник і букви О і О… “Демони мороку”, приватна космічна компанія по розробці радіоактивних покладів… і об’єкт “Зеро”…

— Гоп-ля-ля! — проказав я вголос, не звертаючи уваги на здивовані погляди перехожих.

У цю мить я був геній! Зв’язок “Суперхомо” й об’єкта “Зеро” існував! Точніше, лабораторія якимось чином була зв’язана з компанією “Демонів мороку”, а це вже свідчить багато про що… Цікаво, як батько зміг здогадатися про цей контакт? Інтуїція? Досвід? Сума знань? Ось кого, справді, можна назвати генієм… І чи не тому він дав операції назву “Демон”?

У відділі я трохи заспокоївся, шкодуючи, що дозволив собі розслабитися (вигук гоп-ля-ля!), і подзвонив Лапаррі.

Начальник відділу вислухав мене зовні спокійно.

— Усе? — запитав він, коли я скінчив.

Я кивнув, передчуваючи недобре.

— Чим я наказав тобі займатися?

— Стрільцем, відділом підготовки експедиції…

— Уже є результати?

— Поки що нема.

— Виходить, ти просто розтринькав час, цілих три години, на нікому не потрібне дублювання, я ж сказав, що займуся об’єктом “Зеро” сам.

Лапарра якусь мить дивився на мене похмуро, невдоволено, і я відчув, як у мене ростуть вуха, ростуть, ростуть, ними вже можна обмахуватися, і я кілька разів ляснув вухами себе по щоках: так тобі й треба, “генію”!

— Зв’язок лабораторії з “ОО” існував, — сказав нарешті Лапарра. — Можливо, і з об’єктом “Зеро” також. Твій батько здогадувався про це з самого початку Дій за планом, не відволікайся. І ось що ще: я дав орієнтування на фігуранта всеземного розшуку Зо Лі, але застосував обмеження. Як казав Гілле: “Вільний чорт кращий за зв’язаного ангела”. Затримувати Зо Лі не треба, при виявленні встановити лиш спостереження. Це на випадок, якщо наткнетеся на нього ви.

Я сумовито похитав головою.

— Навряд чи він дозволить водити себе. Судячи з усього, він у чудовій формі, екстрасенс і майстер конспірації… - Подумавши, додав: — Ідеал для розвідника-контактера.

— Хіба в Управлінні немає оперативників з такими даними? Ось і виділи в групу спостереження кращих. У тебе все?

Я кивнув, і Лапарра відключився.

“Так тобі й треба!” — подумки повторив я сердито. Хоча, якщо розібратися, б’ють мене не за те, що винен, а за те, що попався. Не треба було зразу лізти до Яна зі своїми “геніальними” передбаченнями, він не дурніший за тебе і працює поки що швидше… Отже, щодо стрільця маємо на сьогодні “зеро” інформації, займемося відділом підготовки.

Я набрав телекс Первицького, і в цю мить подзвонив Кіт Дуглас. Я інтуїтивно збагнув — неспроста. Очевидно, начальник групи чистильників вирішив реабілітувати “Аїд” в очах спец-сектора. Цікаво, що вони ще там відкопали?

— Ми перевірили відгалуження печери, що веде до запасного люка “Сейфа”, - почав Дуглас без усяких передмов. — І майже біля самого люка знайшли ось це, — він відступив убік і показав на невеликий футляр якогось приладу. Прилад мав циліндричну форму, на одному його торці кріпився чорний рупор, на другому — дві мініатюрні шкали, верньєр і сенсорна клавіатура.

Дуглас зачекав, поки я надивлюся.

— Це не забутий працівниками лабораторії прилад, як ми гадали спочатку, а сучасна штучка. Всередині кристалічна начинка, молектронна діафрагма, чіпи, резонатори МД… Коротше, це широкодіапазонний радіопередавач з програмним управлінням. Надіслати?

— Неодмінно!

Дуглас здійняв угору стиснутий кулак і зник, їй-бо, приємний хлопець. І я подумав, що Ян налаяв мене недарма. Тільки з таким козирем, як знайдений передавач, я міг іти до начальника відділу з повідомленням. Ні, справедлива приказка: один раз поспішив — сто разів розкаєшся. Отже, знайдено причину чи одну з причин, чому стрілець відкрив по нас з Вітольдом стрілянину. Ясно, що він хотів проникнути у “Сейф”, тобто архів лабораторії. Але не встиг. Ми його сполохнули, коли добирав код до електронного замка люка, не відаючи, що той замок уже без струму. Врешті-решт ми вийшли на реальний слід, за яким можна буде відновити картину подій тих днів.

Я знову набрав номер Первицького, довідався про стан справ у стажиста і став чекати, коли принесуть знайдений у печері передавач.

Ми із Суровим закінчували останню серію розрахунків за тими даними і матеріалами, які нам