Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Рост

Ми з Сонею вже третій день в Парижі, саме сьогодні день народження моїй любій дівчинці. Кілька днів я витратив на подарунок для Софії, сподіваюсь їй сподобається. Із самого ранку я бігав по крамницях в пошуках найкращого букету червоних тюльпанів, які моя маленька Соня просто обожнює.

Зайшовши в номер, я почав будити Соню, яка солодко спала на величезному ліжку.

- Люба моя, сонечко, прокидайся. – Сказав я Соні, поцілувавши у її маленький носик.

- Мммм.. Я так гарно спала, не хочу прокидатись. – Сонно говорить вона.

- З днем народження, маленька! – Кажу я і вона миттю схоплюється з ліжка.

- Дякую, любий! – Цілує мене і забирає букет із квітами.

- Це тобі, тримай. – Віддаю їй папку.

- Що це?

- Відкрий і сама побачиш.

Вона відкриває папку і дістає документи. Після того як Соня прочитала все від А до Я, вона на мене подивилася величезними від здивування очима.

- Це що? – Здивовано запитує Соня.

- Це документи, які свідчать про те, що тепер ти власниця трьохповерхової будівлі у центрі Каліфорнії, можеш робити там все що забажаєш.

- Дякую, любий. – Сказала Соня і почала плакати.

- Я тебе кохаю, Соня! – Зізнався їй.

- І я тебе, дуже сильно! – Відповіла моя маленька.

- Це ще не всі сюрпризи на сьогодні!

- Оо, буде іще щось? – Запитала дівчина і потягнула мене на ліжко.

Цілий ранок ми провели в ліжку, а коли вже зголодніли, то вирішили піти кудись пообідати.

Софія

Це найкращий мій день народження. Поруч зі мною коханий чоловік, який робить мене щасливою. Вранці він подарував мені будівлю в центрі Каліфорнії, я так зраділа, що аж розплакалася, це було так несподівано, але в той же час так приємно. Нарешті моя мрія може здійснитися, і навіть якщо доведеться переїхати, я згодна, аби тільки Рост був поруч.

Пообідавши в ресторані, ми пішли гуляти. Колись я вже була в Парижі, але це було років десять тому. З того часу тут багато що змінилось.

Ми гуляли старими вулицями міста, тримаючись за руки, зупинялись тільки для поцілунків, або ж для того щоб зробити кілька фотографій.

- Любий, - звернулася я до Роста, - знаєш яка у мене мрія? – Запитала я у нього.

- Ні. Поділишся?

- Ну частково ти її вже виконав.

- Оо, що з це за мрія така? – Здивовано запитав чоловік.

- Ще коли я вступала в університет, я мріяла відкрити власну студію дизайну. Приміщення у мене вже є, тож залишилось тільки зробити там ремонт, знайти талановитих людей, які шаленіють від своєї роботи і почати працювати.

- Я дуже щасливий, що наблизив тебе до своєї мрії. – Сказав це Рост і поцілував мене.

До глибокого вечора ми гуляли по Парижу. Вночі він особливо гарний, вмикаються ліхтарі і Париж починає своє нічне життя. Раптом Рост стає позаду мене, одягає пов’язку на очі і говорить:

- Пішли зі мною, тобі сподобається. – Говорить чоловік.

- Я сподіваюся знайомитися ні з ким не доведеться? – Запитала я Роста і засміялась, бо згадала їхнє знайомство з Алісою.

- О, ні, не доведеться. – Сказав Рост.

Хвилин п’ять ми кудись ішли, я не бачила куди, бо на очах пов’язка. По голосах теж не змогла визначитися де ми. Нарешті ми зупиняємося.

- Почекай мене тут хвилинку, будь ласка. – Сказав Рост, поцілував мене у щічку і кудись пішов. – Можеш знімати пов’язку. – Раптом говорить він.

Знявши пов’язку, я ледь не втратила свідомість. Рост стоїть на одному коліні і в одній руці тримає букет червоних тюльпанів, яких було втричі більше ніж зранку, а в іншій оксамитову коробочку з кільцем.

- Кохана Софія! Можливо це занадто швидко, але я вже усвідомив те, що хочу провести з тобою все своє життя, розділяти разом ліжко, приносити тобі лате з кокосовим сиропом і шоколадним круасаном, дарувати тобі твої улюблені червоні тюльпани і просто робити тебе щасливою. Ти вийдеш за мене заміж? – Схвильовано запитав Рост.

- Так. Так. І іще раз так. – Відповіла я.

Рост одягнув мені обручку і подарував квіти. А по моїм щокам вже котяться сльози. Сльози щастя. Хто б міг подумати, що у свій двадцять п’ятий день народження, я буду стояти біля Ейфелевої вежі і говорити «Так» кращому чоловіку на світі. Мій таємний сон став казковою реальністю.

- Я тебе кохаю, моя маленька дівчинко! – Сказав Рост, обіймаючи мене.

- І я тебе кохаю! – Відповіла я, притулившись до нього.