Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 249
Перейти на сторінку:
трималися стійко. Тоді підійшли нові частини, оточили село і нікого з нього не пускали. Побачивши, що проти такої сили він не встоїть, Гризло вирішив прорватися крізь оточення.

По тяжкому бою партизани все ж вирвались із зашморгу. Але втрати наші були дуже тяжкі — під Іванківцями загинуло майже половина козаків, що були з Гризлом. Сам отаман вискочив на чолі невеликого гурту, решта тих, що прорвалися, розсіялись.

«…У ту ніч, коли Гризло відступав зі своїм гуртком, мело снігом так, що й світу Божого не було видко, — згадував Іван Тримайло. — Він не оглядався назад, бо надіявся, що в таку завірюху ворог не буде переслідувати.

До нашого містечка Мокра Калигірка не завернув, бо не знати, чи, бува, не було в ньому большевицького війська, а зупинився зі своїми козаками на одному хуторі. Удосвіта, коли завірюха притихла, козаки посідлали коні. Але щойно виїхали з хутора, як большевицький кінний відділ, що, видко, слідкував за ними, обстріляв їх. Козаки, відстрілюючись, почали відступати. В цей момент Семена Гризла було тяжко поранено у праве коліно, так, що ногою не міг ворухнути. Було убито під ним і коня. Козаки хотіли отамана посадити на іншого, але він рішуче відмовився і сказав: «Ні! Мені не жити, а ви рятуйтеся, я вже тут помру, але живим ворогам не дамся!..» Козаки поїхали. Большевики ж, здоганяючи їх, зупинились коло Гризла. Він же мав ще стільки сили волі й духу, що навлежки застрелив трьох большевиків, а сам собі пустив кулю в голову під бороду і так загинув геройською смертю».

Вбитого отамана кавалеристи 45-ї дивізії привезли до Кальниболота. «Від сильного морозу Його тіло замерзло, — продовжував Іван Тримайло з Кальниболота. — Було видно Його три рани. Видко, що большевики стрілили ще в мертвого. Замерзле Його тіло поставили до стіни під конюшню і всяко над ним знущалися: кидали в нього камінням та гноєм… Так стояв Він замерзлий два дні під охороною міліції. Потім міліція відвезла Його тіло до Звенигородки і там скинула на вулиці. І знову наші вороги обкидали замерзле Його тіло купою каміння та кізяками. Хоч большевики й стерегли тлінні мучені останки нашого Отамана, але сильні морози і завірюхи допомогли нашим людям викрасти Його тіло і таємно поховати в Звенигородці на старому цвинтарі».[174]

Так завершив шлях кошовий Семен Гризло, який від перших днів Лютневої революції оформлював українську збройну стихію в організаційні рамці.


9. Кость Блакитний, Головний отаман Холодного Яру

Село Ганнівка розкинулося на берегах річки Жовтої, яка тихо тече-в’ється через усе село і то виблискує глибокими плесами, то заростає очеретом. Влітку вона місцями міліла так, що можна було перейти вбрід. Правий берег здіймався круто, а лівий був пологий. За селом відкривалися неозорі чорноземи.

У цьому селі 10 лютого 1898 року в заможній родині хліборобів і народився Кость Пестушко, майбутній козацький отаман. Напевно, не раз в дитинстві підходив він до могили, що височіла серед села біля річки. Казали, що це поховання козаків Богдана Хмельницького, бо саме між Ганнівкою і Жовтими Водами відбувся вирішальний бій із Потоцьким. Діди навіть показували місце, де відбулося побоїще, — Оласову пасіку. Поховавши мертвих, козацтво пішло далі. Зупинилися у Тернах та й зачали бенкетувати. Тому і стали Терни Веселими.

Дід Костя, Семен Павлович Пестушко, був чоловіком заможним, тримав повітову земську станцію, мав чимало землі, з якої 25 десятин передав своєму синові Юрію, батьку Костя. Мати майбутнього отамана, Олександра, була малописьменною, а батько, Юрій Семенович Пестушко, закінчив чотири класи церковнопарафіяльної школи. Крім Костя, було в родині ще троє козаків — Іван, Федір, Микола — і троє дівчат — Поліна, Віра, Уляна (ще до 1917 року всі вони закінчили гімназію).

Дитинство Костя було звичайним: грав із хлопцями на вигоні у війну, ходив до школи, допомагав батькові по господарству. А от сестри «росли панночками-гімназистками. Вчились, приїжджали на вакації і дуже мало втручались у господарські справи. А нам, хлопцям, часом доставалось», — згадував молодший брат Федір. Це підтверджувала і сестра Віра. «Нас мама жаліли, а самі дуже багато робили, — розповідала вона. — Ми, правда, мали служницю і строкових робочих, але тато вставали раніше їх, ще до сходу сонця і, поки робочі спали, напували й годували коней, а мама, ще доки розвидниться, кінчали варити в печі обід. Лягали мати спати пізно, бо пряли і в’язали при каганці і керосиновій лампі».[175]

Попри те, що мати не допускала дівчат до кухні й праці в полі, вони не були ледачими: всі майстерно в’язали і вишивали, а дехто з них ще й вправно шив одяг.

«У міністерській двокласовій школі Кость виявив непересічні здібності до математики, — писала Олена Несіна, племінниця отамана. — Закінчивши школу, вступив до Олександрівського механіко-технічного училища».[176]

«Кость дуже добре вчився, особливо з математики, — розповідала сестра Віра. — Одначе вчитель математики його не любив, бо Кость ставив питання, на які той не завжди мав відповідь. Завершились не надто приязні взаємини тим, що вчитель поставив Костеві двійку і велів восени брати переекзаменовку. Кость нічого з математики ціле літо не робив, але восени на екзамені відповів на всі запитання.

— Тєпєрь ви матєріал знаєтє, — заявив вчитель і поставив йому «відмінно».

— Ви дєйствітєльно так думаєтє? — перепитав Кость.

— Канєшно, — відповів учитель.

— Так вот што, господін профєсор, я за целоє лєто кнігі в рукі нє брал, — заявив Кость, а ввечері прийшов до його помешкання, порозбивав вікна і на другий день зголосився добровольцем на фронт».[177]

Майже два

1 ... 32 33 34 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"