Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 249
Перейти на сторінку:
роки бився український юнак на Турецькому фронті за російські інтереси. Воював хоробро і дістав у нагороду кілька Георгіївських хрестів. Був поранений. Після шпиталю він потрапив до офіцерської школи в грузинському місті Горі. Закінчивши її, юнак отримав призначення на Західний фронт, де й зустрів Лютневу революцію. Брат Федір оповідав, що на заклик Тимчасового уряду Кость зголосився добровольцем до т. зв. «ударних батальйонів смерті». Тут його і захопив більшовицький жовтневий переворот. Дезорганізація імперського центру призвела до розпаду російської армії, до кривавих розправ над офіцерами. Костя врятували солдати-українці і допомогли йому виїхати до Павлиша. Вже звідти пішки Кость добирався додому.

Восени 1918 року двадцятилітнього Костя мобілізували до Армії Української Держави. Під час антигетьманського повстання Кость приєднався до війська Петлюри.

Повстання було успішним. Але до яких наслідків воно привело? Відрікся гетьман — впала держава. А нової заколотники не спромоглися збудувати. Україну залили ворожі орди. І соціалістичний український уряд почав мандрувати залізницею у пошуках затишного міста, де не було ворогів. Але вони були скрізь. В тому числі і в уряді, який дбав переважно про декларації, гучні заяви, а військом, яке б мало захистити Україну, не опікувався, більше того, руйнував дикими демократичними експериментами…

У червні 1919 року до Ганнівки прийшли денікінці. «Кость, — стверджувала Олена Несіна, — не бажаючи бути мобілізованим до денікінської армії, виїхав до м. Олександрівська, де ще зі студентських років мав багато знайомих. У них він й переховувався до січня 1920 року».[178]

Олена Несіна повторила легенду, яку Кость Пестушко вигадав для односельчан та й своїх рідних. Щоб, бува, не проговорилися. Насправді він організував повстанський загін і воював проти білогвардійців. Про це свідчить, зокрема, начальник штабу Повстанської армії Нестора Махна Віктор Бєлаш: «1 жовтня (1919 р. — Ред.)… у штаб (Махна) прийшли ліві есери на чолі з Миргородським, Степовим (він же Блакитний і Пеструшка[179]) і анархістом Мирським, помічником Шуби. Вони розповіли, що в районі Кременчука є багато повстанців, які сидять у лісі без зброї, і що їх треба озброїти».[180]

Далі Бєлаш повідав про отамана Шубу, загін якого роззброїла совєтська бригада. З 200 козаками отаман сховався у Чорному лісі, де зустрівся з отаманами Блакитним, Калібердою[181] та «петлюровцем Скирдой». Об’єднаний загін отаманів силою у півтисячі повстанців виїхав назустріч махновцям неподалік Нової Праги. Віктор Бєлаш зазначав: «Отримавши запевнення есерівської фракції нашої Реввоєнради, що ці загони не мають жодного зв’язку з петлюрівщиною і що вони цілком підпорядковуватимуться штарму,[182] я дав Блакитному 1000 рушниць і передав один батальйон (1000 багнетів) 5-го Гуляйпільського полку під командуванням Кацюри.[183] Таким чином постала «Середньодніпровська група» під командуванням Блакитного у складі: загону Кацюри (1000 багнетів, 10 кулеметів), загону Каліберди (1000 багнетів, 5 кулеметів) і відділу Скирди (500 багнетів, 2 кулемети)».

Оперативним простором Середньодніпровської групи Степового-Блакитного стали Черкаси, Бобринська, Чигирин, Кременчук, Новогеоргіївськ, Знам’янка, Олександрія з напрямком дій на Білу Церкву. Доформувавши своє військо в районі Чигирина, отаман 20 листопада 1919 року наскочив на велику залізничну станцію Знам’янку і вибив звідти білогвардійців генерала Слащова.

Свою групу, яка нараховувала 3000 бійців, Блакитний назвав «Республіканським військом», чим викликав бурхливе невдоволення у штабі Повстанської армії, бо таку ж назву мала армія Петлюри, проти якого виступали махновці. Нестор Махно гнівався на Бєлаша за те, що той виділив 1000 гвинтівок Пестушку.

У цей час до штабу махновської армії прибув Юрко Тютюнник. Він теж просив зброю для формування повстанських загонів на Київщині. Прохання викликало гнів Махна. «Батько» закричав на есерів, які виступили посередниками: «УНР — наш классовый враг. Ни одной винтовки я не позволю отпустить из армии для этого империалистического вассала!»[184]

Нестор Махно наполягав, щоб Блакитний підлягав командиру Трифону Гладченку. Але Блакитний не визнав того як начальника. «Між ними виникла сварка, — згадував Віктор Бєлаш, — і Гладченко, якого підтримував штарм, погрожував Блакитному…»[185]

Кость уже переконався, що «махновці — це банда, яка живе сьогоднішнім днем». Він дійшов категоричного висновку, що «Махно ніколи й нічого не мав спільного з українською справою».[186]

У січні 1920 року Пестушко приїхав у Ганнівку. Тієї ж ночі до села вступила червона дивізія латишів. Хтось із місцевих жителів повідомив особливий відділ червоних, що додому повернувся «білий офіцер». Костя заарештували, але, переконавшись, що у денікінській армії він не служив, звільнили. На ранок військова рада Латиської дивізії зібрала сход села, на якому Костя було обрано головою волосного революційного комітету і комісаром Ганнівської волості. На цих посадах він перебував до 12 травня 1920 року. Прикриваючись офіційним становищем, Пестушко творив підпільну українську організацію.

Тоді у Криворізькому повіті майже одночасно утворилися дві підпільні організації: одна — під керівництвом Сергія Клепача і Скляра (Шкляра), інша — під керівництвом Костя Пестушка. Перша створила повстанський комітет, до складу якого входили переважно боротьбисти. Активністю він не вирізнявся. А от повстанком Костя Пестушка був активним від самого початку. Тож саме до нього звернулись погляди повстанських ватажків Іванова, Гниненка, Петренка та інших. У розпорядженні повстанської організації Пестушка була, як зазначали пізніше катеринославські чекісти, «крупная реальная сила».[187] Таємно субсидував повстанський комітет Блакитного голова Веселотернівського виконкому Олексій Литвиненко.

1 ... 33 34 35 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"