Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та і Потоцький нам більше спуску не дасть. Бачу, як йому кортить по швидше звідси забратись. Мабуть, таке місто, як Івано-Франківськ на нього нудьгу наводить. На ділі його можна за півтори-дві години перейти пішки з одного кінця в інший, правда через центр. Знаю, пробували. Тоді як в Києві це займе стільки часу автівкою, якщо не більше і пробок не буде.
Столиця для мене приваблива тільки в якості екскурсій. Не хотіла б я там жити. Надто гамірно, і темп життя дуже швидкий. Люди просто копицю часу проводять в дорозі. Та ми всю область можемо так проїздити, як дехто з роботи до дому.
Не розумію, як Плутар там уживається? Хоча. Що я тепер про нього знаю?
Ми жодного разу не говорили про сьогодення. Завжди копалися в минулому. І хоча він, навіть, до мого дому встиг навідатись. Я його жодного разу не запитала, як в нього справи? Чи подобається йому те чим зараз займається? Взагалі уникала будь-яких особистих питань і розмов.
Мабуть, це єдине, що до мене дійшло. Плутар Станіслав Вікторович, багато в чому, незнайомий мені чоловік. І той хто кинув мене п'ять років тому, може бути абсолютно не тим, хто хоче повернути сьогодні.
До кімнати повернулася Таня. По виразу її обличчя нічого не вгадаєш. Та вона сама вирішила пояснити.
- Свят дзвонив, хоче під'їхати. Ти не проти? - опа, навіть так. Переважно, він не дуже горів бажанням проводити час в нашій компанії, навіть, тоді коли Бодя був з нами.
Не такий втрачений. Може й дійсно, любить Таню, просто не вміє показувати свої почуття
- Та нехай приїжджає. Але їде через ресторан, бере щось нам на вечерю. - Таня посміхається, швиденько набирає щось на телефоні, звук відправленого повідомлення.
Тож чекаємо гостей. Так і час пройде швидше, не треба буде думати багато, про те що постійно в голову лізе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову "ми", Ліка Радош», після закриття браузера.