Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

— А поїхали в нічний клуб? — пропонує Діна.

Мені її ідея спочатку здається навіженою, а потім я розумію, що сьогодні мій день народження, і сидіти й сумувати — це не найкращий спосіб його відсвяткувати.

— А поїхали! — погоджуюся. Схоже, сьогодні день спонтанних рішень і повного відриву.

Діна викликає таксі. Весело сміючись, ми продовжуємо наші танці в автомобілі, дивуючи водія. Але нам усе одно. Нам добре.

Виходимо біля нічного клубу й тут я розумію, що грошей то в мене немає, а вхід платний.

— У мене ні копійки за душею, — чесно кажу своїй новоспеченій подрузі.

— Зате в мене все в шоколаді, — відповідає, витягуючи гроші з кишені, і підморгує мені. — Ходімо підкорювати танцмайданчик!

Діна хапає мене під руку і веде всередину. На вході перевіряють наші документи. Симпатичний охоронець підморгує мені. Діна платить за вхід. Нам ставлять мітки й ось ми всередині.

Гучна музика, запах алкоголю й розпалених тіл, яскраві різнокольорові вогні, тіла, що рухаються в танці…

О, так! Це те, що мені потрібно, щоби забути про зрадника Руслана!

Випиваємо по шоту і йдемо танцювати. Потім ще… 

Здається, мені потроху зносить дах. А ще мені стає шалено спекотно. І я вже зовсім не контролюю свої дії. Ось тут мені підморгує якийсь хлопець і за мить я вже танцюю з ним.

Розстібаю куртку.

Ось я знову з Діною і ми танцюємо разом, заманюючи хлопців, як метеликів на яскраве полум’я.

Прощавай, Руслане!

— Хай живе свобода і веселощі! — перекрикує музику Діна. — Тобі добре?

— Ще і як! — кричу у відповідь, вигинаючись у такт музиці.

Переді мною постає новий красунчик. Чи то вже я така п’яна, що мені всі хлопці навколо здаються гарними. До Діни теж хтось клеїться. Чиїсь руки на моїй талії, стегнах, ковзають по всьому тілу, не викликаючи жодних емоцій, але допомагаючи утримувати рівновагу в танці.

Я позбуваюся від рюкзака, кидаючи його десь у кут.

Знову поруч виникає Діна і відганяє від мене настирливих хлопців. Знову танцюємо разом, дражнимо і приваблюємо, щоби потім відшити.

Боже, як мені жарко!

Я відходжу в бік у пошуках ковтка свіжого повітря. Діна проводжає мене поглядом, але залишається на танцмайданчику. Усе одно спекотно. Знімаю куртку, потім светр. Залишаюся в одному спортивному топі, який служить мені замість білизни. Куртку накидаю зверху, але не застібаю.

Так значно краще.

Бачу Діну, яка заклично танцює й махає мені пальчиком. Вона кличе мене. А я дивлюся на подіум і розумію, що я сьогодні здатна на все!

Я піднімаюся на подіум і дозволяю собі максимально відверті рухи. Діна свистить і улюлюкає, а я сміюся. Хтось з’являється поруч, якийсь черговий хлопець, який намагається прилаштуватися біля мене, але я його відштовхую й тягну за собою Діну.

Здається, ми таки підірвали танцмайданчик. Нам аплодують. Хтось приносить коктейль. Випиваю. Я вже нікого й нічого не розрізняю. Суцільний калейдоскоп яскравих вогнів і рухомих тіл. У вухах дзвенить музика. У голові туман.

Але мені добре!

Хай живе свобода й доросле життя!

Через певний час природа бере своє. Мені потрібно до вбиральні. Спускаюся з центрального танцмайданчика на височині й пливу залом у пошуках дамської кімнати.

— Гей, ти куди? — Діна наздоганяє мене.

— До вбиральні, — відповідаю.

— Все добре? Як ти себе почуваєш? — запитує подруга, вдивляючись у моє обличчя.

Так, подруга… Дивовижно! Вона хвилюється за мене.

Мені здається, вона виглядає набагато бадьорішою, ніж я. Хоча, сумніваюся, що вона вперше в житті так напивається. У неї, мабуть, більше досвіду, та і старша за мене вона років на п’ять-шість.

Але головне не це. Мене дивує, що зовсім незнайома людина хвилюється за мене. Це дуже приємно. Вона дивовижна.

— Дякую, усе добре, — відповідаю. Раптовим поривом обіймаю її. — Дякую тобі за все. Це мій найкращий день народження! — говорю щиро.

— Ой, ну тебе, — відмахується, — мені самій дуже весело. Я теж із тобою сходжу, припудрю носика, — підморгує мені Діна.

У туалеті тільки одна кабінка, тож я пропускаю Діну першою. Вона швидко справляється зі своїми справами і звільняє вбиральню для мене.

За кілька хвилин я стою біля дзеркала, тримаючись за раковину, і розглядаю своє червоне обличчя. Оце я дала жару. Ніколи так не відривалася. Але я не шкодую. Я дійсно чудово провела час і ще вся ніч попереду.

Дивлюся на свою шию й таке відчуття, що там чогось не вистачає. Кладу долоню на декольте й розумію, чого саме бракує.

Червона шпінель.

Здається, я випадково зняла подарунок Руслана разом зі светром. Ну й чорт із ним. Не хочу, щоби щось нагадувало про цього брехуна.

— Гей, ти куди! Це жіноча вбиральня! — чую обурення Діни за дверима.

Це хто ще ломитися до мене?

— Відійди, — у відповідь лунає голос зі сталевими нотками.

До болю знайомий голос.

Боже, він і тут знайшов мене…

Але як?!

— Відвали! Збоченець! — кричить Діна.

— Там моя дівчина. Відійди, будь ласка, — гарчить Руслан.

Дівчина?! Йому ще вистачає нахабства називати мене своєю дівчиною?

— А, так це ти? — голос Діни стає солодкуватим і підступним.

А я тим часом намагаюся відчинити вікно.

— То це ти той покидьок, який кинув її в день народження, обдурив бідолашну дівчину! Набрехав сім мішків гречаної вовни, а сам за її спиною весілля з іншою планував! Козел!

Здається, Діна серйозно йде в наступ й, судячи з її надривистого голосу, вона не тільки кричить на Руслана, але і б’є його!

Вікно піддалося. Вислизаю через отвір, коли чую у відповідь:

— Я не дурив її! Я порвав із Мілою! Я говорив правду!

Та пішов ти!

Зістрибую на землю й біжу щодуху.

— Кіті, блять! Стій! Я кохаю тебе, дурненька! — чую крик із вікна позаду.

Я повторюся: та пішов ти!