Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм 📚 - Українською

Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

1 793
0
14.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спогади. Том 1" автора Карл Густав Еміль Маннергейм. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:
ліжко, як увійшов начальник штабу з телеграмою в руці — негайно везти бригаду до Варшави! Віддавши відповідні накази підрозділам, я сів ув автомобіль і поїхав до міста.

Перше, що я побачив у газетах, був австро-угорський ультиматум, оголошений Сербії напередодні. Так стали зрозумілими і розбурханість Німеччини, і купівля за 5000 марок коней для німецької армії, і я страшенно злостився, що звихнув собі ногу, саме коли ось-ось почне гриміти. Тепер уже я не мав сумнівів, що війна на порозі. Назавтра оглянув свої завжди наготовані офіцерські скрині й сакви, а також коротко підстригся, як зазвичай робив перед тривалими маневрами. Травма ноги, слава Богу, виявилася незначною.

П’ять діб минуло без оголошення тривоги. Армія чекала, громада боялася. 29 липня я пішов до мисливського клубу, щоби почути, що може розповісти тамтешнє панство, хоч і не сподівався зустріти у будній день багато знайомих. Утім, я побачив там чимало польських поміщиків, які скупчилися навколо великого стола. Їх привів до столиці неспокій, породжений чутками про війну. Усі розуміли: якщо війни не вдасться уникнути, Польща стане войовищем і нещасному народові доведеться лити кров під прапорами трьох держав. Коли військо пройде польськими рівнинами, від них мало що лишиться.

Незабаром ми повечеряли; функції господаря виконував старий вродливий князь Четвертинський. Його свого часу заслали в кайданах до Сибіру, і повернувся він звідти аж за 20 років; тепер він працював директором Польського іпотечного банку. Атмосфера була гнітючою. Сидячи поряд із ним, я почувався трохи неприємно: хоч я й фін, але водночас російський генерал імператорського почту. Можливо, це стримувало інших від того, щоб вільно висловлюватися. Щойно почалася вечеря, як зайшов голова перегонового товариства. Цього чоловіка, який мав близькі контакти з імператорським перегоновим товариством та іншими столичними колами, вважали добре обізнаним у всьому, і погляди присутніх звернулися до нього. З радісним блиском ув очах він привітався з товариством: «Я можу заспокоїти вас, панове: війни не буде — знайдено компроміс». Тієї ж миті слуга вручив мені листа, як я побачив, зі штабу військового округу: «Вам слід прибути о 12-й годині ночі до штабу бригади». Я глянув на вдоволене обличчя новоприбульця, подумав, що цього разу його прогноз небагато вартий, попросив вибачення й пішов телефонувати в свої частини. Віддавши наказ офіцерам бути опівночі в казармах, я повернувся до свого захололого супу.

За кілька хвилин до призначеного часу я увійшов до штабу, і відразу по тому надійшла телеграма такого змісту: «Оголошується мобілізація на 12:00. Негайно розпечатати мобілізаційний пакет». Я відімкнув сейф і вийняв пакет із чотирма пакунками, одним для штабу бригади, по одному для двох полків і одним для артилерії. Коли ординарці отримали по пакунку, в нічній темряві залунав чвал трьох коней.

У залізничному графіку я приголомшено зауважив, що перший уланський ескадрон має бути повантажений у вагони через дві години. Лише дві години на мобілізацію кавалерійської частини, коли треба принаймні шість, — це просто неможлива річ! Я телефоном повідомив про це начальника окружного штабу, і його здивування було не меншим: «Я дуже добре знаю, що дві години — це замало, але ви, генерале, так само добре знаєте, що я не можу давати вам накази і вказівки, — це було б для мене так само важко, як годинникареві в робочому годиннику торкнутись одного коліщатка, не пошкодивши інших. Ви мусите самі дати собі раду». Я відповів, що розумію це, але вважав за потрібне зв’язатися з ним.

Я сів у крісло, запалив сигару і міркував, що робити. Я знав, що маю надійну частину, але треба ж було статися такій халепі саме тоді, коли я мушу зі своїм військом вирушати на війну! Я розумів, що зараз марно йти в полк і підганяти їх, адже ж усе було до найменших деталей виконано наперед. Час минав, і штаб готувався до виправи. Раптом задзвонив телефон. Командир ескадрону Його Величності ротмістр Молоствов сповістив: «Повідомляю, що мій ескадрон повантажено, потяг вирушає за дві хвилини».

Я подивився на годинника. «Як це ви встигли так швидко?» — спитав.

«Коли ви зателефонували, пане генерале, і сказали, що ми маємо бути в казармах о 12-й годині, ми відразу почали мобілізацію».

Це було зроблено з ризиком, але чия відвага, того й перемога, і я поздоровив його з таким результатом. У мене мов камінь з плечей скотився, і після цього все пішло як по нотах.

Які передумови мала Росія, аби дати собі раду у війні між великим державами? Яким був загальний стан її війська?

Російсько-японська війна оприявнила великі хиби у вишколі й організації армії. Хоча тоді мобілізовано було лише третину солдатів, із настанням миру майже всі склади виявилися порожніми. З матеріальної частини, яку можна було б за звичайних умов транспортувати з войовища назад до Європи, через безлад останньої фази війни майже нічого не лишилося. Усе зужилося або й геть вичерпалося. Тому Росія впродовж 1905–1910 років, а поза тим й пізніше, була слабкою й неспроможною на успішні воєнні дії в Європі — а проте 1909 і 1912 року війна ледь-ледь не почалася. У разі мобілізації для резервістів не знайшлося б взуття і умундирування, а зброї й набоїв — і поготів.

Створення війська потребувало часу, грошей і ще раз грошей. Японська кампанія коштувала два з половиною мільярди рублів і серйозно підірвала фінансовий стан держави. Нелегко було домогтися асигнування від Думи, але без нього царат не міг триматися на рівних у гонці озброєнь, яку розпочали Німеччина та Австро-Угорщина. Російським кроком у відповідь стала так звана «велика програма», реалізація якої мала відбутися в 1913–1917 роках. Ця програма передбачала півмільярда рублів основних асигнувань, після чого військовий бюджет мусив щороку зростати ще на 140 мільйонів. Штатна кількість військових у мирний час мала зрости на 12 000 офіцерів та близько 500 000 вояків, тобто приблизно на третину. Війна заскочила армію в процесі реорганізації, однак уже в перший рік було зроблено чимало.

Для керування цією величезною працею була потрібна сильна рука. Імператор перебував у ізольованому становищі і мав багато інших справ та обов’язків, отож навряд чи можна було сподіватися, що в нього вистачило б на це часу й сил. Тому цим усім дедалі частіше опікувався генерал Сухомлинов, військовий міністр від 1909 року. Їхня співпраця з періодично прирівнюваним до нього начальником Генерального штабу аж ніяк не завжди йшла гладко, а самому Генштабу впродовж 1905–1914 років міняти начальника довелося аж шість разів. Сухомлинова суворо критикували, але якщо проаналізувати

1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"