Читати книгу - "Війна з Росією"

«Це дає надію. Усе краще, ніж я гадав, — подумав Мак-Кінлі. — Може, скоро навіть отримаємо схвальне рішення».

Потім взяв слово огрядний посол Німеччини, голодний і невдоволений після шоколадки замість ланчу, пихатий, галасливий і агресивний:

— За нинішніх обставин Німеччина не може погодитись із такою пропозицією. Військове керівництво НАТО порушило процедуру, оголосивши про мобілізацію і розгортання війська ще до команди про підвищення бойової готовності. Ми вважаємо, що це розгортання буде сприйняте Росією як провокація і призведе саме до тієї ситуації, якої ми намагаємось уникнути. Ні, поки що не можна дозволити розгортання спеціальних сил надшвидкого реагування — так само, як і сил реагування НАТО. Німеччина наполягає та тому, щоб для подолання цієї кризи було вжито всіх політичних засобів, перш ніж ставати на шлях, який може призвести до великої війни в Європі.

Мак-Кінлі побачив полегшення на обличчях присутніх за столом: багато хто поділяв точку зору німця, і не лише південні європейці. Наступним виступив посол Греції — неголений, у шкіряному піджаку. Мак-Кінлі помітив золоту сережку в його вусі та золотий медальйон на футболці.

— Після епопеї з євро, після зверхньої поведінки Німеччини, яка відмовлялася розуміти проблеми Греції... я... з подивом визнаю, що згоден із послом Німеччини.

Він кивнув головою до німецького посла, який дивився на нього так, ніби той був чимось огидним та бридким, як недоїдки, що ними бавиться ресторанний кіт.

— Греція завжди була вірним членом Альянсу, але цього разу для нас важливіші православне братство та підтримка Росії у наших нещодавніх негараздах. Греція вважає неправомірним будь-яке розгортання сил НАТО — це лише загострить ситуацію. Греція також не може погодитися з тим, що останні події, — мій уряд передає співчуття сім’ям студенток, убитих цим божевільним, — можна вважати нападом на Латвію чи будь-яку іншу державу Балтії. Те, що ми почули, є цілком безпідставною істерикою і перебільшенням, а також розпалюванням війни. Військове командування НАТО само себе перевершило. Стаття 5 не повинна бути застосована.

Мак-Кінлі бачив, як Костілек нервово барабанить пальцями по столу.

Після того заговорив, а точніше зачитав, свою промову угорець:

— Угорщина не бачить загрози з боку Росії для жодної з країн НАТО. Угорщина не може підтримати рішення про застосування статті 5.

Костілек підняв руку:

— На жаль, я змушений скористатися своєю прерогативою Генерального секретаря і втрутитися, — він говорив спокійно і виважено, але було видно, що розгніваний. — Наріжним каменем, фундаментом нашого Альянсу є колективна безпека. Те, що ми щойно почули від представників Німеччини, Греції та Угорщини, підриває цей фундамент ізсередини. Принаймні один із союзників НАТО — а, можливо, і три — опинився перед очевидною і реальною загрозою. Єдність Альянсу підривають три країни, які з радістю погоджуються, щоб американські платники податків забезпечували їхню оборону, але самі не готові платити. Це не просто прикрість — це зневага. Найгірше, що ті заяви сповнені політичного фразерства задля внутрішньополітичних цілей.

Він замовк. Німецький посол розлючено зірвався з місця, похапав свої папери і вибіг із залу. За ним поспішив грек, побіжно перекинувши стільця. Угорець залишився сидіти з відкритим ротом, ковтаючи повітря, немов риба, та подаючи знаки помічникам, щоб переклали сказане, бо його англійської не вистачало, щоб зрозуміти слова Генерального секретаря.

У залі запанувала гнітюча тиша. Сталося нечуване.

Костілек знову взяв слово:

— Пропоную зробити перерву на тридцять хвилин, потім зібратися знову лише послам.

Всі з полегшенням погодилися.

— Отже, заперечень немає. Повертаємося за півгодини.

16:00, четвер, 18 травня 2017 року Об’єднаний штаб Національних збройних сил Латвії, Рига, Латвія

Командувач Національними збройними силами Латвії, генерал-лейтенант Балдеріс, прибув для участі у брифінгу в штаб-квартиру збройних сил, де мав власний невеличкий офіс та персонального помічника. Том Морланд вже чекав на нього.

— Радий вас бачити, капітане Морланде.

Генерал-лейтенант Раймондс Балдеріс колись був офіцером сил спеціального призначення. Цей дужий чоловік у свої майже шістдесят років перебував у чудовій фізичній формі. Він говорив хоч і з акцентом, але хорошою англійською, яку вивчив за рік, проведений у Воєнному коледжі армії США в Карлайлі після розпаду Радянського Союзу.

— Люблю працювати з британцями. Радий, що ви тепер з нами. У ці небезпечні часи ми потребуємо будь-якої допомоги. Сьогодні вранці прем’єр і Кабінет міністрів оголосили мобілізацію до лав наших збройних сил, зокрема до Національної гвардії, як запобіжний захід після вчорашніх подій у Ризі та закликів Російського союзу Латвії до Росії захистити їх. Я зараз починаю брифінг в Об’єднаному командному центрі та хотів би, щоб і ви були там присутні. І ви, пані Крауя, також, — це важливо. Нам необхідно підтримувати якомога тісніший зв’язок з вашою службою.

Морланд бачив перед собою людину, здатну зберігати спокій у стресовій ситуації. Найближчим часом Латвія потребуватиме саме таких людей біля державного керма.

Невдовзі вони з Крауя вже сиділи позаду Балдеріса у новому, по-сучасному обладнаному приміщенні для нарад, модернізованому після вступу Латвії до НАТО.

Начальник Об’єднаного штабу, на диво кмітливий молодий полковник, розпочав брифінг. Морланд спитав Марину, чому полковник говорить англійською. У відповідь вона показала йому на штабних офіцерів і координаторів із Естонії та Литви, прибалтійських сусідів Латвії, а також із двох ненатовських країн — Фінляндії та Швеції, і пояснила, що англійська є єдиною мовою, яку всі вони розуміють. До того ж це — лінгва франка[18] НАТО.

Начальник штабу розповів про нарощування на кордонах Латвії та Естонії російських військових сил під виглядом проведення незапланованих навчань, про скупчення танків провідних підрозділів 1-ї гвардійської танкової армії, які прямують до місць збору біля латвійського кордону, на захід від Опочки та Великих Лук. Потім він підтвердив інформацію, яку Морланд уже отримав від британського Постійного об’єднаного штабу: дві бригади спецназу прибули до Пскова, де базувалася 76-а гвардійська десантно-штурмова дивізія.

Він також повідомив, що провідний підрозділ дивізії, 23-й десантно-штурмовий полк, щойно завершив навчання в районі Невеля, на кордоні з Білоруссю, — за п’ятдесят хвилин льоту на південь від Пскова та за шістдесят кілометрів на схід від латвійського кордону. Ще зловіснішою новиною було те, що дивізія, попри повернення після навчань на базу, залишалася в стані підвищеної готовності, а супутникова розвідка зафіксувала вивантаження бойових припасів та підготовку