Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бог Дрібниць 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог Дрібниць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог Дрібниць" автора Арундаті Рой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 96
Перейти на сторінку:
тільки там. Сидіння були вбиті. Розпорені. На задньому з-під оббивки вибивалися і тремтіли шматки брудного жовтого поролону, схожого на непомірно розбухлу печінку хворого на жовтуху. По-тхорячому верткий водій нагадував якогось дрібного гризуна. Мав гачкуватого римського носа і вусики, як у Літл-Річарда. Був такий малий на зріст, що на дорогу дивився через кермо. Ті, хто їхав назустріч, могли подумати, що до них наближається таксі з пасажирами, але без водія. Машину він вів рвучко і задерикувато, ліз у кожну шпарину і виштовхував інших з їхніх смуг. Натискав на газ перед «зебрами». Проскакував світлофори.

— Вам би подушку собі підкласти чи щось таке подібне, — запропонувала Крихітка-кочамма тоном, який мала за приязний. — Ви тоді ліпше бачили б дорогу.

— А вам, сестро, не пхатися б, куди не просять, — відповів водій, і назвати його тон приязним навряд чи повернувся б язик.

Коли вони їхали повз чорнильно-чорне море, Еста висунув у вікно голову. Він відчував на губах гарячий солоний присмак морського бризу. Відчував, як куйовдить йому той бриз волосся. Знав: якби Амму дізналася, що він робив з продавцем помаранчево-лимонної шипучки, то і його любила б менше. Набагато менше. У животі хвилями здіймалася стидка, хитлива, клекітна нудота. Еста тужив за рікою. Бо вода завжди помагає.

Повз вікна таксі стрімко мчала липка неонова ніч. У машині було спекотно і тихо. Крихітка-кочамма розчервонілася і виглядала збудженою. Їй дуже подобалося, коли причиною зловорожих настроїв ставала не вона. Побачивши на дорозі бродячого собаку, водій щоразу щиро намагався вкоротити йому віку.

Метелик у Рахелі на серці розкрив свої оксамитові крила, і холод, який віяв від нього, пробрав її до самих костей.

На стоянці готелю «Морська королева» блакитний «плімут» теревенив з іншими, меншими машинами. Шу-шу-шу, шерх-шерх. Поважний джентльмен на вечірці у товаристві дрібнішого жіноцтва. Хромовані плавці аж тремтіли від задоволення.

— Номери 313 і 327, — повідомив чоловік на рецепції. — Без кондиціонерів. Два ліжка. Ліфт на ремонті.

Коридорний — в ідеалі такий собі «хлопчик на побігеньках», якого колись викликали дзвоником, — насправді аж ніяк не був хлопчиком, та й дзвоників ніде поблизу не було видно. Він мав тьмяні очі, а на його потертому піджаку коричнево-малинового кольору бракувало двох ґудзиків. З-під піджака визирала посіріла спідня сорочка. Дурнуватий готельний кашкет йому доводилося носити набакир, і тугий пластиковий ремінець глибоко врізався у драглисте воло. Була в усьому цьому якась зовсім не обов’язкова жорстокість: змушувати літнього вже чоловіка носити на такий манір кашкет і на чужий розсуд змінювати обриси віку, що звисав з його підборіддя.

Тут також треба було підніматися червоними сходинками. Червона килимова доріжка з кінотеатру, схоже, вирушила назирці за ними. Ніби чарівний летючий килим.

Чако сидів у своєму номері. Вони захопили його зненацька посеред бенкету. Запечені курчата, смажена картопля, солодка кукурудза і куряча юшка, два хрусткі коржі-парати і ванільне морозиво з шоколадною підливою. Підлива в окремій соусниці. Чако частенько казав, що не проти й померти від переїдання. Маммачі відповідала, що це — певна ознака притлумленого почуття невдоволення. Нічого подібного, заявляв Чако. І додавав, що то просто суща жадібність.

Він здивувався, що вони всі повернулися так рано, але не подав знаку. Їв собі далі.

Спочатку було заплановано, що в номері у Чако спатиме Еста, а Рахель залишиться з Амму і Крихіткою-кочаммою. Та позаяк Еста почувався недобре і до того ж відбувся перерозподіл любові (тепер Амму любила доньку трохи менше), у Чако мала спати Рахель, а Еста — з Амму і Крихіткою-кочаммою.

Амму вийняла з валізи Рахелину піжаму й зубну щітку і поклала їх на ліжку.

— Ось, — сказала вона.

Двічі клацнули замки, і валіза закрилася.

Клац. І клац.

— Амму, може, за кару я просто залишуся без вечері? — запропонувала Рахель.

Вона радо прийняла б таке покарання. Без вечері, зате з любов’ю Амму у повному обсязі, як колись.

— Як собі бажаєш, — сказала Амму. — Але я радила б тобі поїсти. Якщо ти хочеш вирости, звісно. Може, Чако поділиться з тобою своїм курчам.

— Може. А може, й ні, — озвався Чако.

— Добре, але як же покарання? — спитала Рахель. — Ти ж мене ще не покарала!

— Деякі вчинки містять кару самі у собі, — мовила Крихітка-кочамма таким тоном, наче пояснювала Рахелі приклад з арифметики, якого та ніяк не могла зрозуміти.

Деякі вчинки містять кару самі у собі. Ніби спальні з вбудованими шафами. Скоро всім їм доведеться дізнатися про покарання багато нового. Вони з’ясують, що ті бувають різні за величиною. Що бувають просто-таки величезні — як шафи з вбудованими спальнями. Що в них можна збавити й ціле життя, блукаючи поміж темними полицями.

Поцілунок на добраніч від Крихітки-кочамми залишив у Рахелі на щоці мокру пляму. Вона витерла її об плече.

— На добраніч, гарних снів, — сказала Амму, але промовила це спиною. Вона вже пішла.

— На добраніч, — попрощався Еста. Йому було зле і зовсім не до того, щоб виявляти свою любов до сестри.

Рахель Самотня дивилася, як вони йдуть готельним коридором — нечутні, мов примари, але цілком матеріальні. Двоє великих, один менший, у гостроносих бежевих штиблетах. Червоний килим заглушував кроки.

Рахель стояла у дверях готельного номера, сповнена печалі.

То була печаль через приїзд Софі-моль. Печаль через те, що Амму любила її трішечки менше. І через те, що зробив Есті продавець помаранчево-лимонної шипучки в кіно «Абгілаш», хоч що то могло бути.

Сухі очі пекли, бо у них віяв кусючий вітер.

Чако поклав на тарілку курячу лапку і трохи картоплі й подав Рахелі.

— Дякую, не хочу, — відмовилася вона, бо сподівалася, що, бодай якось покаравши сама себе, спонукає Амму скасувати свою кару.

— А морозива з шоколадною поливкою? — запитав Чако.

— Дякую, не хочу, — повторила Рахель.

— Діло хазяйське, — сказав Чако. — Але ти сама не знаєш, що втрачаєш.

Він доїв курча, а потім і морозиво.

Рахель переодягнулася в піжаму.

— Тільки, будь ласкава, не розказуй мені, за що тебе покарали, — попрохав Чако. — Я не можу цього слухати, — шматочком парати він вибирав із соусниці рештки підливи: ніколи наостанок не відмовляв собі у такій огидній насолоді після всіх насолод. — То що то було? Ти роздряпала до крові комарині укуси? Не подякувала водієві таксі?

— Набагато гірше, — відповіла Рахель, віддана Амму.

— Не розказуй, — повторив Чако. — Я нічого не хочу знати.

Він подзвонив обслузі, і по брудний посуд та кості прийшов стомлений посильний. Спробував був забрати з собою і запахи їжі, але вони втекли і поховалися у м’яких коричневих готельних шторах.

Племінниця, яка підтягнула живіт,

1 ... 33 34 35 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог Дрібниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог Дрібниць"