Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Амосов Микола Михайлович

(1913—2002)

Видатний кардіохірург, учений, письменник

Микола Амосов – один із піонерів радянської та української серцево-судинної хірургії – залишив людству тисячі врятованих життів, декілька десятків книг і свою знамениту гімнастику. Хірург-кардіолог і фахівець в області кібернетики, провідний фахівець з операцій на серці, за роки своєї діяльності він зробив понад шість тисяч операцій, вперше в країні здійснив протезування мітрального клапана серця, створив і першим у світі почав використовувати штучні серцеві клапани з покриттям. Широку популярність Амосову принесла розроблена ним оздоровча програма «Три тисячі рухів на день» – комплекс оздоровчих процедур: тригодинні піші прогулянки, біг і вправи з гантелями. Микола Михайлович написав також чимало науково-популярних книг. Його твір «Голоси часу» перекладений понад 30 мовами світу.

Микола Амосов народився 6 грудня 1913 року в небагатій селянській родині в селі Ольхове Череповецького повіту Новгородської губернії – за 25 км від Череповця. Як пізніше писав він сам в автобіографічній книзі «Голоси часу»: «Всі предки були селянами. Мама була акушеркою в північному селі, недалеко від міста Череповця. Жили дуже бідно: мама не брала подарунків від пацієнток. Так вона і залишилася для мене прикладом на все життя. Батько нас залишив, тому вся родина для мене була в мамі. Найідеальніша людина: на все життя».

У 1909 році земство надало матері Миколи – Єлизаветі Никаноровій – місце акушерки фельдшерського пункту у Вільховому. Вона самовіддано трудилася багато років і там же, у Вільховому, закінчила свої дні. Батько Миколи, Михайло Амосов, з початком Першої світової війни пішов на фронт. А через півроку перестали приходити від нього листи – «пропав безвісти». Але після восьми місяців мовчання прийшла звістка – з Німеччини, де він був у полоні. Двічі намагався втекти, але невдало. З Німеччини Амосов-старший повернувся тільки на початку 1919 року, допоміг Міжнародний Червоний Хрест. Незабаром після повернення Амосов-старший покинув родину.

Можливо, обтяжливе розлучення батьків або підсвідомий страх матері втратити молодшу і хворобливу дитину призвели до того, що дитинство маленького Миколи Амосова було незвичайним для села: тримався він замкнуто, спілкувався тільки зі своїми двоюрідними сестрами, та й то рідко. Так Микола і пішов у школу, самотній, без друзів, адже він навіть сусідських дітей бачив лише здалека: «Просто – панич! Читати-писати не вмів. Пам’ятаю тільки, що багато малював, фантазував».

Спочатку школа не подобалася: багато шуму, хлопці всі незнайомі, пустують, контакту не було, навіть на змінах Амосов прагнув не виходити з-за парти. Але до зими освоївся. А в перше шкільне літо «панство» остаточно злетіло: всі дні він проводив з новими товаришами, вони бігали босоніж, ловили рибу – одне слово, усі радощі сільських хлопчаків незалежно від епохи. Коли Амосов пішов у другий клас, відкрили нову школу – за кілометр від їхнього села. Дістатися туди було складніше, але хлопці сприймали це як нову гру з пригодами: взимку – завірюхи, замети, навесні, в повені – на човні.

У 1926 році закінчилося дитинство – як визнавав Амосов, щасливе, – і почалося доросле життя – за його ж словами, досить сумне. Щоб учитися далі, треба було після закінчення початкової школи їхати в чуже місто – Череповець і вступати до школи другого ступеня. Туди Микола приїхав разом із матір’ю – тримати іспит. Амосов згадував, що був спокійний, упевнений і не хвилювався. Опісля повернулися у Ольхове і чекали повідомлення про прийом. Амосов писав: «Думалось:

хоч би не прийняли. Але тут же: треба! І так пішло на все життя: треба! треба!» Він поступив.

У 1928 році Амосов перейшов у восьмий клас. Як він сам записав, «на межі 15—16-ти років я сам і життя, і країна змінилися». Закінчився неп, почалася колективізація: приватні господарства ліквідовували, організовували колгоспи.

* * *

У 1930 році закінчилися шкільні роки. Замість 9 класу учнів розподіляли: або в Череповецький механічний технікум, або до Ленінграда (в Оранієнбаум) – у лісний. Череповецький механічний технікум був заснований ще в ХІХ столітті, тоді він називався Олександрівським технічним училищем і випускав механіків. Тепер, коли індустріалізація країни вдихнула нове життя, в його стінах почали готувати техніків для лісової промисловості й електростанцій. У цей технікум і поступив Амосов. Із вчорашніх школярів створили окремий клас, зарахували на другий курс.

У 1932 році Микола Амосов був розподілений до Архангельська на лісозавод імені Молотова. Як він сам підводив підсумки: «Юність закінчилася. Щаслива? Мабуть – так».

У березні 1933 року раптово важко захворіла мати. Амосов терміново виїхав до Череповця, потім до Ольхового. Єлизавету Кирилівну довелося покласти в лікарню, їй стало краще, виписали її приблизно через місяць. Удома вона пробувала навіть працювати, але не змогла. Єлизавета Кирилівна майже щодня ходила в медпункт – на той час відкрили пологовий будинок, де була молода акушерка. Збулося те, про що вона мріяла все життя – приймати пологи в лікарні, – але вже не для неї. Прожила Єлизавета Кирилівна ще рік і навіть устигла познайомитися з невісткою Галиною.

Зі своєю першою дружиною Галиною Соболевою Микола Амосов зустрівся в Архангельську. Вона приїхала з Вологди після технікуму, почала працювати на електростанції бухгалтером. У 1934 році вони одружилися. Шлюб спочатку був щасливим.

Галина і Микола дуже хотіли вчитися далі. Весною 1934-го Амосов склав іспити у ВЗІІ – Всесоюзний заочний індустріальний інститут у Москві, на енергетичний факультет. Але це був компромісний варіант, Амосова спокушала не інженерія, а теоретична наука з ухилом у біологію. Цього разу Микола вибрав МДУ. Але коли він приїхав у приймальну комісію, його засмутили: він службовець і зможе поступити, якщо всі вступні іспити складе на відмінно. Проте повної упевненості в успіху в Амосова не було, і він забрав документи. Після повернення до Архангельська він вступив до медичного інституту, склавши всі іспити на п’ятірки.

Молода родина Амосових переїхала в гуртожиток інституту: Галина – у жіночий, Микола – у чоловічий. Можливо, саме це і стало причиною того, що сімейне життя Амосових тріщало щодалі, стосунки з Галею періодично погострювалися – позначалося роздільне життя і бідність. Молоді обговорили становище і вирішили пожити окремо. Микола Амосов з Галиною розійшлися після