Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Проект «Україна». Галерея національних героїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галерея національних героїв" автора Андрій Юрійович Хорошевський. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 125
Перейти на сторінку:
шести років шлюбу.

1 липня 1939 року Амосов отримав диплом лікаря з відзнакою, поступив в аспірантуру з військово-польової хірургії. Микола Михайлович згадував, як це було – майже випадково: «Перед закінченням інституту директор Раппопорт (з військових лікарів) запропонував аспірантуру з військово-польової хірургії на своїй кафедрі. Місце було єдине – погодився. Так прозаїчно потрапив у хірургію».

* * *

У 1941 році М. М. Амосов був призваний у ряди Червоної армії. Протягом усієї Великої Вітчизняної війни він служив на Західному, Брянському, 1, 2 і 3-му Білоруських фронтах, а також на 1-му Далекосхідному фронті. Амосов був провідним хірургом польового пересувного госпіталю (ППГ-2266) від початку і до кінця війни.

Було дуже багато поранених, Амосов працював майже цілу добу, освоював нові хірургічні методики. Якось з резерву в госпіталь прислали нову групу медиків. Серед них опинилася Ліда Денисенко. Згодом вона стала дружиною Миколи Амосова і була з ним до самої смерті – вони прожили разом майже 60 років.

Ліда Денисенко, ледве потрапивши в госпіталь, захворіла, і Амосов був настроєний вельми скептично по відношенню до неї як до працівника – він завжди був дуже вимогливим до своїх співробітників. Але як тільки новенька одужила, Амосов із задоволенням відзначив, що працює вона чудово – робота горить в руках. 23 липня 1943 року Микола Амосов і Лідія Денисенко розписалися в загсі білоруського міста Речиця. З війни повернулися як чоловік і дружина.

Фашистська Німеччина була розбита, і війна закінчилася. Майже. Адже і після переможного салюту були ще різні події в історії ППГ-2266. Госпіталь розформували тільки в листопаді 1945-го. Поки була війна, всім здавалося, що як тільки переможуть Німеччину, відразу всіх демобілізують, і почнеться щасливе мирне життя. Але були ще півроку роботи в Японії. Амосов писав, що півроку ці були нудні: зник головний зв’язок між людьми – робота, велика загальна мета – перемогти! Але і до цієї роботи він ставився дуже відповідально, адже про сто не міг інакше.

В середині вересня госпіталь вивезли в район Владивостока – на станцію Седанка, лікарі роз’їжджалися, Амосов з дружиною були направлені в інший ППГ.

* * *

Після кількох років роботи на Далекому Сході, а потім в Брянську Амосови в листопаді 1952 року переїхали до Києва. Микола Михайлович дуже не хотів виїжджати з Брянська, але він мріяв про нову роботу, наукове і хірургічне зростання, яких в області не було, до того ж дружина Лідія поступила в Київський медінститут, в якому давно хотіла вчитися.

У листопаді 1951 року в Києві проводилася вельми значуща хірургічна конференція. Амосов зробив доповідь у Київському інституті туберкульозу і грудної хірургії ім. Ф. Р. Янковського, продемонстрував результати своїх операцій – рентгенівські знімки, гістологічні зрізи. Директор інституту туберкульозу Олександр Самойлович Мамолат був приголомшений побаченим і почутим, він зразу ж запросив Амосова до Києва для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної (грудної) хірургії. Так Київ зустрів Миколу Михайловича з розкритими обіймами. За наказом міністра охорони здоров’я Л. І. Медведя в госпіталі для інвалідів війни було створене торакальне відділення. Тут з особливою повнотою розкрився різносторонній талант хірурга і дослідника, фізіолога і інженера Амосова, стала особливо плідною його наукова, організаторська, педагогічна і громадська діяльність. У Києві робота Миколи Михайловича була пов’язана з двома інститутами – туберкульозу і пульмонології й інститутом удосконалення лікарів.

У березні 1953 року Амосов захистив докторську дисертацію. Його обрали на кафедру в Київському медінституті. Була робота в новій клініці, складні хворі, виступи в товаристві хірургів – одне слово, почалась інтенсивна робота. Амосов одним з перших проводить широкі операції на легенях, що дозволяє повертати до нормального життя десятки хворих людей.

У січні 1955 року Микола Амосов зробив доповідь по хірургії легенів на з’їзді в Москві, яка мала величезний успіх. Він їздив з доповідями на конгреси до Румунії і Чехословаччини. Тоді ж Микола Михайлович почав робити прості операції на серці – його цікавить не тільки легенева хірургія, він на цей час дуже захоплюється кардіохірургією. «Весь 1955 рік пройшов під прапором серцевої хірургії», – підводив підсумок року Амосов.

Поступово легенева хірургія зійшла нанівець, розвивалася фармакологія, упроваджувалося все більше ефективних препаратів, що борються з туберкульозом, і залишилися операції на серці. «Понад усе були операції, які ніколи не відкладалися, і, звичайно, дочка. Їй належали вранішні і вечірні години», – писав Микола Михайлович. У 1956 році в житті Амосова відбулася знаменна подія: народилася дочка Катерина.

У 1955 році М. М. Амосов уперше в Україні почав займатися лікуванням пороків серця. Восени приступили до операції вроджених вад у маленьких дітей. Звичайно, це був успіх, але проблеми залишалися – не було ще знань з реанімації і найнеобхіднішої апаратури. Особливість оперативного лікування пороків серця полягала в тому, що внутрішньо-серцеві маніпуляції потрібно виконувати на «сухому серці», тобто на зупиненому. Для цього потрібні апарати штучного кровообігу для підтримки функцій життєво важливих органів. У той час такі апарати тільки починали створювати. Професор М. М. Амосов як хірург-інженер з ентузіазмом включився в цей процес, спираючись на свої інженерні знання. Разом зі своїми співробітниками – лікарем І. Ліссовим, інженерами-конструкторами О. Мавродієм і А. Трубчаніновим – він створив надійний, придатний для широкого використання апарат штучного кровообігу «серце – легені» і одним із перших у СРСР упровадив його в практику.

1961 рік став для Миколи Михайловича щедрим на нагороди: йому була присуджена Ленінська премія, він був нагороджений орденом Леніна і обраний членом-кореспондентом АМН СРСР.

З 1962 року почався зріст науково-медичної кар’єри Миколи Михайловича відразу по кількох напрямках, причому, як визнавав він сам, «без усяких зусиль з мого боку: я свято слідував правилу М. А. Булгакова: ніколи нічого не проси». На початку року Амосова обрали членом-кореспондентом Академії медичних наук. Пропозицію вніс президент академії О. М. Бакульов. Потім у той самий рік нагородили Ленінською премією – Амосова і ще чотирьох легеневих хірургів.

Коли Миколі Михайловичу запропонували висунути свою кандидатуру в депутати Верховної Ради СРСР, він вельми здивувався: «Вже зовсім несподіваний чин, от як це було: викликали в обком і сказали: “Є думка висунути вас у депутати. Народ підтримає”». Я делікатно відмовлявся, мені справді не хотілося, але наполягати побоявся: всі під партією ходимо! Потрапиш у немилість – працювати не дадуть». З того часу Микола Амосов стає помітною постаттю радянської еліти, уособлюючи досягнення радянської хірургії. У депутатах професор Амосов пробув чотири терміни, його регулярно переобирали у Верховну Раду – в 1966-му, 1970-му, 1974-му. У його обов’язки входило

1 ... 34 35 36 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"