Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У 1963 році професор Амосов першим у Радянському Союзі здійснив протезування мітрального клапана серця. Проте в ті роки ще не було досконалих матеріалів для його виготовлення, а ті, що були, провокували утворення згустків крові усередині серця. Коли на Заході з’явилися протитромбні пластмаси, деякі інженерні винаходи Амосова були використані для створення штучних серцевих біоклапанів (у 1998 році такий клапан ушиють у німецькій клініці Reiner Korfer в серце самого Миколи Амосова).

Вже в 1965 році Амосов придумав і вперше в світі упровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів.

З 1968 року професор М. М. Амосов став директором знов створеного Київського НДІ серцево-судинної хірургії Мінохоронздоров’я УРСР і працював на цій посаді до 1989 року. Ним було створено і вдосконалено ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.

На початку 1970-х сталася одна подія, здавалося б, на перший погляд, дріб’язкова. Лідія Василівна взяла собаку, «доберман-пінчер, сука, вісім місяців – не собака, а картинка», – відзивався про неї Амосов. Назвали Чарі. Але собаку потрібно вигулювати двічі на день по годині. Лідія Василівна узялася сама, але скоро відмовилася, і вранішні прогулянки перейшли до Амосова: «Щоб краще використовувати час, я почав бігати, перед тим книжка з’явилася «Біг заради життя». Сподобалося, відтоді бігаю 30 років з перервою на хворобу в 1996—1999 роках. Так Чарі «зробила внесок» до моєї системи навантажень».

У 1980 році у видавництві «Молода гвардія» вийшла книга Амосова «Роздуми про здоров’я», де червоною ниткою проходить думка, що потрібно берегти здоров’я змолоду. Її надрукували в журналі «Наука і життя» і скоро видали окремою книгою, передрукував її і журнал «Фізкультура і спорт». Книга написана жвавою цікавою мовою і розрахована на читачів різного віку і професій. Особливу турботу лікар-письменник виявляє до молодих. Він говорить, звертаючись до молоді: «Зрозуміло, ви здорові, і рано вам морочити голову думками про майбутні хвороби. Але… час швидкоплинний. Незчуєшся, як відсвяткуєте тридцятиліття, і почнеться перша декада, коли потрібно буде думати про майбутнє… Крім того – на жаль! – і нині уже не всі ви маєте здоров’я».

* * *

До 1982 року справи в клініці йшли успішно, проводилися планові операції, але були і проблеми. Амосов визнавав, що хотів переламати долю. Він оперував по вісім разів на тиждень, тільки найскладніші випадки, але результати діяльності, на жаль, не радували, настрій був поганий. Хоча на Всесвітньому конгресі кардіологів і кардіохірургів, що пройшов весною 1982 року в Москві, в доповідях була представлена статистика така ж, як і в клініці Амосова, і навіть гірша, але Миколі Михайловичу цього було недостатньо.

В останню п’ятницю липня він оголосив, що йде у відпустку на все літо. Це літо 1982 року було трьома місяцями очікування, Амосов немов прислухався до себе – як воно без хірургії: «Найщасливіші дні? Ні, душа ще не відхворіла, комплекси були присутні. Але найспокійніші – точно. Був при справі. Рано-вранці бігали з Чарі по лісу, далеко, привільно. Думав не про хворих, а про високі матерії – розум, людина, суспільство. Робив гімнастику, обливався водою».

На початку осені Амосов у наукових справах повинен був їхати до Москви, і в поїзді він опинився разом з академіком Патоном. Останній рішуче не схвалив намірів Миколи Михайловича націлюватися повністю на кібернетику і висловився досить різко: «Та ви з глузду з’їхали! Хіба можна кидати операції! Що вам дасть кібернетика? Там більше слів, аніж діла».

Напевно, це і стало останнім поштовхом для Амосова, адже в душі він дуже сумував за хірургією – справою свого життя. І у результаті він все ж таки вирішив повернутися до улюбленої справи.

Улітку 1983 року відбулася знаменна подія: клініка Амосова перетворилася на самостійний Інститут серцево-судинної хірургії, відокремившись від Тубінституту. Для цього, правда, Амосову довелося піти в ЦК Компартії України, до В. В. Щербицького, за його ж наполяганням академіка Амосова призначили директором інституту.

* * *

Всі біди, як відомо, приходять несподівано: на фоні звичайного режиму 8 грудня 1984 року в суботній ранок у знаменитого кардіохірурга раптом почалися перебої в серці. Амосов довго чинив опір діагнозу, але розвинулася гіпертонія, назріла необхідність установити кардіостимулятор. Його Амосову поставили взимку, операцію провів у Каунасі професор Юргіс Юозович Бредикус. В середині лютого 1986 року Амосов повернувся до роботи – операції, директорство, фізичні навантаження. Він був настроєний по-бойовому – питання, щоб залишити клініку, зняте: «Ми ще повоюємо». І за два з половиною роки існування інституту на 50 % зросла кількість операцій і на 23 % – працівників.

Та все ж інтенсивна робота і навантаження – Микола Михайлович, як і раніше ставився до себе без поблажливості – поставили знову питання руба. Амосов вирішив передати справи по інституту наступникам. 1988 рік він назвав останнім роком свого директорства. 6 грудня 1988 року видатний «серцевий лікар» на вранішній конференції оголосив, що складає з себе повноваження директора інституту, 75 років – чималий вік, «давно я чекав із страхом і надією: скинути ношу відповідальності за чужі життя».

А життя продовжувалося. У 1989 році в країні почалася виборча кампанія, обирали народних депутатів. Коли колеги-лікарі висунули Миколу Михайловича в кандидати – він погодився. Амосов пройшов перший тур виборів, випередивши п’ятьох конкурентів. Як депутат він працював не менш добросовісно, аніж як директор Інституту серцево-судинної хірургії і хірург, хоча оперувати не кинув, обмеживши свою професійну діяльність до двох операцій на тиждень. Амосов відмовився від найважчих випадків, тим більше що нова робота забирала багато сил.

Подальша діяльність Верховної Ради бачилася Миколі Михайловичу досить безрадісною. Як людина дії, він розумів ціну словесної лузги, демагогії, якої ставало все більше. Амосов скористався своїм діагнозом серцевої хвороби і взяв відпустку в політиці, знову повернувся до медицини, оперував.

А в 1991 році накотилися події путчу, розпад Союзу. Верховна Рада СРСР перестала існувати. Незалежність України Амосов вітав. Раз є народ, є мова – повинна бути країна. Здавалося, наступає нова ера. На жаль, надії на загальне процвітання не виправдалися…

У 1992 році Амосов підсумував свої філософські ідеї і написав статтю «Мій світогляд». Її надрукували в «Питаннях філософії» і ще в декількох виданнях. Розширення і вдосконалення цієї праці Микола Михайлович продовжував до останніх днів.

У тому самому році Амосов остаточно перестав оперувати. До цього