Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Як течія річки 📚 - Українською

Читати книгу - "Як течія річки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як течія річки" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 41
Перейти на сторінку:
років, я все ще думав, що наші взаємини тимчасові, і незабаром кожне з нас піде своєю дорогою. Я переконав себе, що будь-які серйозніші стосунки заберуть у мене «свободу» і перешкодять жити, як мені хочеться.

Ось уже понад два десятки років я живу так, як мені хочеться – бо я відкрив, що кохання не поневолює людину. Я вільний, щоб обернути голову й побачити, як вона спить поруч зі мною, – її фотографію я завжди маю у своєму мобільному телефоні. Я вільний, щоб вийти з нею на прогулянку, продовжити нашу розмову, наші дискусії – й іноді жартуючи. Я вільний, щоб кохати так, як ніколи не кохав раніше, і це створює різноманіття в моєму житті.

Повертаюся до картини й річки. Було літо 2002 року, я вже був відомим письменником, мав гроші, вважав, що мої головні цінності не змінилися, але як у цьому переконатися? Тільки випробувавши себе. Ми оселилися в невеличкому номері двозіркового готелю у Франції, де ми мали намір жити протягом п’ятьох місяців на рік. Шафа була невеличкою, тому ми обмежили себе в одязі. Гуляли в лісі, вечеряли на свіжому повітрі, годинами розмовляли, щодня ходили в кіно. Простота переконувала нас у тому, що найцікавіші речі у світі є саме тими, які перебувають у досяжності для всіх. Для моєї роботи вистачало портативного комп’ютера. Але так сталося, що моя дружина була… художницею.

А художники потребують величезних ательє, де вони могли б створювати й зберігати свої праці. Я в жодному разі не хотів, щоб вона жертвувала своїм покликанням задля мене, тому вирішив найняти для неї окреме приміщення. Тим часом, озираючись довкола, бачачи гори, долини, річки, озера, ліси, вона думала: чому я не можу працювати тут? І чому не дозволяю, щоб природа працювала зі мною?

З цих міркувань виникла ідея «зберігати» полотна на повітрі. Я відкривав лептоп і писав. Вона ставала навколішки на траву й малювала. Через рік, коли ми привезли звідти перші полотна, результат був оригінальний і чудовий.

Ми прожили в тому маленькому готелі два незабутні роки. Вона й далі закопувала свої картини тепер уже не так із необхідності, а тому, що відкрила нову техніку. Амазонія, Мумбаї, Дорога до Сантьяго, Любляна, Маямі. Сьогодні вона від мене далеко, але завтра або наступного тижня, знову буде поруч. Спатиме поруч мене. Щаслива, бо тепер її творчість визнають у всьому світі.

А зараз я можу дивитися лише на троянду. Й дякувати янголу, який приніс мені два різдвяні подарунки 1979 року: можливість відкрити своє власне серце й особу, готову оселитися в ньому.

Сигнали Бога

Ізабеліта розповіла мені таку легенду.

Старий неписьменний араб щовечора молився з таким палким ентузіазмом, що багатий хазяїн великого каравану запитав у нього:

– Чому ти молишся з такою вірою? Звідки ти знаєш, що Бог існує, адже ти зовсім не вмієш читати?

– Я вмію читати, пане. Читаю все, що пише Великий Небесний Отець.

– Як?

Убогий раб пояснив йому:

– Коли ви, пане, одержуєте листа від когось відсутнього, як ви довідуєтеся, хто його написав?

– По літерах.

– Коли ви, пане, одержуєте якусь дорогоцінність, як ви довідуєтеся, хто її виготував?

– За печаттю ювеліра.

– Коли ваш намет проминає якась тварина, як ви довідаєтеся, хто це був – вівця, кінь чи бик?

– По слідах, – відповів хазяїн каравану, здивований цим допитом.

Старий богопоклонник попросив хазяїна каравану вийти з намету й показав на небо.

– Пане, усе, що написано там угорі, ця пустеля тут унизу, усе це не могло бути задумане людиною або виготовлене людськими руками.

Самотній у дорозі

Життя – схоже на далеку поїздку на велосипеді й має на меті виконати свою Персональну Легенду – що, як стверджували давні алхіміки, є нашою справжньою місією на Землі.

На старті ми перебуваємо всі разом – поділяючи товариські взаємини й ентузіазм. Але наша подорож триває, первісна радість поступається справжнім викликам: нас долають утома, одноманітність, сумніви щодо своїх спроможностей. Ми помічаємо, що деякі з наших товаришів уже зазнали поразки у глибині своїх сердець – вони ще їдуть, але тільки тому, що не можуть зупинитися посеред дороги. Численність групи дедалі збільшується, усі вони тримаються поруч із машиною підтримки, – яку називають також Рутиною, – вони розмовляють між собою, виконують свої зобов’язання, але забувають про красоти та виклики дороги.

Ми намагаємося збільшити відстань між ними й нами; і тоді змушені терпіти самотність, перешкоди та несподівані повороти, проблеми з велосипедами. У якусь мить, залишивши позаду кілька могил і не маючи більше поряд нікого, хто нас підтримав би, ми починаємо запитувати себе, чи варто докладати стількох зусиль.

Атож, варто; ми не можемо відмовитися від них. Отець Алан Джонс сказав, що для того, аби наша душа була спроможна подолати ці перешкоди, нам потрібні Чотири Невидимі Сили: любов, смерть, могутність і час.

Нам необхідно любити, бо нас любить Бог.

Нам необхідно усвідомлювати смерть, аби краще розуміти життя.

Нам необхідно боротися, щоб зростати – але ми не повинні плекати ілюзії щодо могутності, яку дає нам зростання, бо ми знаємо, що вона нічого не варта.

Нарешті необхідно погодитися з тим, що наша душа – хоч вона й вічна, у цю мить заплутана в павутині часу, з його перевагами та обмеженнями; так, у нашій самотній подорожі на велосипеді, ми повинні діяти так, ніби час існує, робити все можливе, аби оцінити кожну секунду, відпочивати, коли треба, але завжди наближатися до Божественного світла, не дозволяючи, щоб хвилини тривоги перешкоджали нам.

До цих Чотирьох Сил не треба ставитися як до вже розв’язаних проблем, адже вони перебувають поза всяким контролем.

Ми живемо у Всесвіті, водночас величезному, щоб нас охопити й досить маленькому, щоб поміститися в нашому серці. На душу людини навалилася душа світу, мовчанка мудрості. Поки ми крутимо педалі в напрямку нашої мети, завжди важливо запитати: «Яку красу має сьогоднішній день?» Сонце може сяяти, але якщо падає дощ, важливо пам’ятати, що чорні хмари незабаром розійдуться. Хмари розійдуться, але сонце залишиться тим самим і нікуди не зникне – у хвилини самотності важливо пам’ятати про це.

І нарешті, коли речі стають особливо тяжкими, ми не повинні забувати, що світ уже не раз це пережив, незалежно від раси, соціальної ситуації, вірувань і культури. Чудова молитва магістра суфізму Дуль-Нуна (єгиптянина, померлого 861 року) добре говорить про позитивне ставлення, необхідне в такі хвилини:

О, Боже, коли я зосереджую увагу на тваринах, на шелестінні дерев, на дзюрчанні води, на щебетанні птахів, на свисті вітру й на гуркоті грому,

1 ... 33 34 35 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як течія річки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як течія річки"