Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

Еліана тремтіла, але не відводила погляду. Її очі палали ненавистю, і це мене розважало.

— Як же ти мене дратуєш, — видихнув я, нахиляючись ближче.

Вона стиснула губи, не дозволяючи собі навіть здригнутися.

— Відпусти мене, — прошепотіла вона, і я відчув, як її пальці стиснулися в кулаки.

Я посміхнувся.

— Щоб ти знову спробувала щось дурне? Ні, принцесо. У тебе були шанси, але ти обрала інший шлях.

Я сильніше притиснув її до стіни, відчуваючи, як вона напружується.

— Знаєш, що найсмішніше? — я нахилився до її вуха. — Ти могла би отримати все, просто підкорившись.

Вона різко смикнулася, намагаючись вирватися, але я не дав їй жодного шансу.

— Ні за що на світі, — її голос звучав твердо, хоча в ньому чувся легкий відтінок страху.

— Подивимося, — прошепотів я, проводячи пальцями вздовж її щелепи.

Вона рвучко відвернула голову, неначе мій дотик обпік її.

— Ненавиджу тебе.

— Ще скажеш мені це, коли будеш благати про милість. — Я усміхнувся.