Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

      Минуло літо. Осінь була дощовою, холодною і сумною. Власне, для Тараса всі дні після від’їзду Соломії були сумними. Ніщо в житті не тішило його. Він повністю поринув в роботу. Артем працював за кордоном. Він відкрив філіал у Румунії. І поки збирався там залишатись. Емма не звільнилась. Артем вирішив, що вона допрацює до декретної відпустки, а як далі буде, час покаже. На роботі вона з’являлась нечасто. Це влаштовувало Тараса, хоча в цілому для фірми було негативно. Тому Тарас знайшов ще одного юриста, який мав працювати на місці Емми, коли вона піде у відпустку по догляду за дитиною. І загалом справи фірми покращились. Та ніби і сімейні проблеми більш-менш влагодились. З батьком у Тараса відносини стали кращі, а от дядько тримався по відношенню до нього холодно. Мабуть, вважав, що Тарас винен в тому, що Артем тепер закордоном. Але Тарас не дуже зважав на відносини з дядьком. Його мучило інше – він не міг забути Соломію. Він не міг її розшукати. Він ненавидів себе за те, що так і не взяв у неї номер телефону. Шукав у соціальних мережах, але й там її не було. В село він перестав їздити – надто багато спогадів там чатували на нього. Дід телефонував, запрошував, але всі їхні розмови тепер зводились до питання про Соломію. Дід відповіді не мав. Це ще більше гнітило Тараса. Та він нічого зробити не міг.

      Прийшла зима. Дні стали короткими, сонце майже не з'являлось на небі, холод посилився, випав сніг. Через декілька днів пішов дощ, перетворивши сніг на брудну кашу. Тарасу здавалось, що погода підлаштовується під його настрій. Новий рік він зустрів в офісі за роботою. Власне, як і всі зимові свята. Він відкидав запрошення дідуся і бабусі, ігнорував прохання батьків повечеряти разом.  Емма його не турбувала. Артем найняв їй водія, який на його машині возитиме Емму, куди їй буде потрібно. Еммі народжувати на початку лютого і в цей час має повернутись Артем. Його батьки надіялись, що все ж вони помиряться і будуть разом виховувати своє дитя. Тараса це не обходило. Звісно, він хотів, щоб Артем повернувся, та чи помириться він з Еммою, йому було байдуже. Вона й колись йому не подобалась, та тепер він її просто ненавидить – через неї Соломія поїхала. Коли вона приходила в офіс, Тарас уникав її. Вона, зазвичай, працювала з батьком Артема, який займався справами сина, поки той за корном. 

      Минули зимові свята. Ніяких змін у житті Тараса не відбулось. Він вставав рано-вранці і йшов на роботу. І поринав з головою у справи фірми. Він так запрацьовувався, щоб забував пообідати або затримувався допізна. Батько, помітивши це, став нагадувати сину, що пора обідати або йти додому.

     Цей день не мав відрізнятись від попередніх: холодна волога погода, дує поривчастий вітер, під ногами тане брудний сніг. Тарас снідати не хотів, пішов, не ївши, на роботу. Весь день він працював, не виходячи з кабінету. Декілька разів до нього заходили підлеглі, щоб проконсультуватись чи підписати якісь документи. З ними він спілкувався лише по роботі і дуже коротко. В обід зайшов батько і запропонував піти разом поїсти. Тарас сказав, що неголодний, бо й справді не відчував голоду. Батько пішов сам, але залишив синові кілька документів, щоб він оглянув. Тарас зробив собі кави і прийнявся за роботу. Йому подобалось багато працювати, так він відволікався від сумних думок. Він так запрацювався, що незчувся як закінчився робочий день. До нього в кабінет зайшла прибиральниця і запитала чи може вона прибрати. Додому Тарасу йти не хотілось, але раптом він відчув, що хоче їсти. Він поклав документи в сейф, сказав прибиральниці, що відлучиться поїсти. Тарас вийшов з кабінету і помітив, що працівників в офісі вже немає. Звісно, хто хоче працювати понаднормово. Тарас йшов до ліфта, але прямо перед ним хтось уже поїхав, мабуть якийсь працівник таки затримався на роботі. Довелось зачекати ще декілька хвилин.

     Надворі вже стемніло. Щойно Тарас вийшов з приміщення, як в обличчя йому подув пронизливий холодний вітер. З неба падав сніг з дощем, одразу ж перетворюючись на слизьку кашу.  Дороги блищали від вологи, а тротуари перетворились на ковзанку. Люди, намагаючись втриматися на ногах, йшли повільно, наче по тонкому льоду. Машини рухались повільно, обережно об’їжджаючи нерівності, що ховалися під шаром мокрого снігу.

      Тарас зробив декілька кроків і відразу ж посковзнувся. Його машина стояла аж вкінці стоянки, але він збирався піти в кафе пішки, потрібно було лише перейти дорогу. Він направився до пішохідного переходу. Ще здалеку помітив,  як на світлофорі зелене світло змінилось на червоне. Він побачив жінку у довгій шубі, що невстигла перейти дорогу і трохи підбігши, посковзнулась і впала прямо на асфальт. У жінки аж злетіла шапка, а вона непорушно лежала прямо на пішохідному переході. Машини зупинились. Деякі водії стали виходити з автівок. Тарас теж підбіг до жіночки. І лише тоді побачив, що це була Емма, якій через два-три тиждні народжувати. Тепер він пригадав, що саме сьогодні вона приходила, щоб всі справи передати новому юристу.