Читати книгу - "Чарівна діброва"

Галі й на думку не приходить спати. Який ворог спав би в таку ніч! А ще коли по тому боці Петро Астробанд мріє… не при бандурі, а при своїх телескопах. Стежить за міжзоряними просторами й розглядає великі небесні тіла.

Галя стукає до вікон гостей, що вже лягли спочивати, і кличе: «Гей, ви, сплюхи! Там астроном показує небо й неосяжні простори, а ви спите! Вставайте, підемо й ми в мандрівку світами!»

Сім’я Валі вискакує з ліжок, швидко надягає штани й ходаки-мокасини, і вже пахкає мотор, і вже їдуть на той берег. Бо хто б ішов хоч малий кусок?

Але є такі. Є групка молоді, що нишком кидає танці, що струшує з себе джаз і твіст, і мамбу, і всі, як вони там називаються, ці вигинаники й ламанки, споліскує себе таємною синявою неба та висушується сріблом місяця і так, очищена, йде дорогою на Берег Мрійників. Там бо не дібров’яна мрія про хатку, «садочок і млиночок», а велика мрія людства: збагнути світи-зорі, що віддалені від землі на сотні й тисячі світлових років. Відвічна мрія людства, що набрала тепер динаміки завдяки атомовим і ракетним винаходам та великим кроком вперед наблизилася до зреалізування.

Місяць купається в озері. Може й йому гаряче там, серед неба? Бож недаром його освітлює й пригріває сонце. Місяцю, гей, місяцю! Як там у тебе? Якою тобі здається наша земля? Чи така ясна, як ти, чи, може, вона маленька й темненька, і ти не бачиш її? Таж на твоїй поверхні великі очі та ще й носяка неабияка, хто ж знає, чи ти живеш і бачиш? Астробанд певен, що ні. Він майже присягнув би, що ти мертвий, що в тебе ні атмосфери, ні води, ні «людей» (назвімо так усе живе, може, воно вірус і бактерії, а може, велетні-диносаври й мамути або карлики-людоподібники. Такі, що літають на тарілках або на ще чомусь).

Три телескопи підглядають твої тайни, і вчений пояснює:

— Погляньте спершу в цей менший телескоп. Що бачите? Світляна куля, що пливе дуже швидко і зникає з-під вашого скла, і ви мусите його направляти на оцей сяючий кружок, що його називають місяцем. Як він насправді називається — невідомо. Мають же інші плянети по декілька місяців, і хто його знає, як їх називають? Маєте? Ловите?

— Який ясний, який срібний! — вигукує Дана. — А що це на ньому за рівчаки й ями?

— Приступіть до другого телескопа, цього, великого, і я покажу вам їх, так би мовити, зблизька.

Астробанд витирає шматиною сочку величезного телескопа. Хто зна, чи не більша вона від тієї, що на горі Паламар (це не той паламар, що в нас засвічує свічки в церкві та дзвонить на старій дерев’яній дзвіниці). Сочка заволікається парою. Завтра буде хмарно. Та де там завтра — вже сьогодні, і то — швидко. Відбути б лекцію астрономії!

Величезна труба телескопа — просто на місяць. Всі три телескопи наш астроном зробив сам. Сам і сочку різьбив. Та невже? Так і є. В книжках усе знайдете, як і що робити. А як же тарабанити оцю грізну трубу з Дітройту та на Діброву?

Пан Астробанд — назвім його так, бо обидві вони, астрономія й бандура — його кохані, сам же він самотою ходить — живе. Двох їх, коханок, пригортає до себе, як оце тепер великого телескопа, з радісним посміхом. О, він складається просто: трубу в трубу засовуєш — і все.

— Тепер ви, пані Маріє! По черзі! Тільки не доторкайтесь до телескопа: він за допомогою механізму сам іде за місяцем.

Гей, місяцю — небесна помаранче! А хто ж тебе так погано лущив зі шкіри? Та ж ти весь такий чіхрато-репаний, як та гуска недоскубана. А чому ж це так, пане Астробанде?

— Це, бачите, від метеоритів. Ви погляньте: бачите ці велетенські кратери? Там усюди падали метеори та повибивали такі діри. Те саме на поверхні, на обводі. Від того він такий обтріпаний.

— Падають же на нашу землю метеори, а дір у нас немає, — сумнівається Марія.

— Бо в нас є атмосфера і вони згоряють, а от на місяці немає атмосфери, і як метеор бахне в місяць, так і виб’є в ньому он таку діряку.

— Гм… — воркотить під носом Ростик.

— А покажіть мені, де то большевики викинули серп і молот на місяць! — просить Джан (він же й Іван).

— Та ніде вони не літали, нічого вони не бачили й ніде нічого не кидали, — з такою самою певністю, як і про ці кратери й атмосферу, каже Астробанд.

— Гм, гм, гм… — Юрко.

— Канали розгалужуються, наче гілля великого дерева, дивується Дана. — Це, напевно, люди викопали ці канали. А, може, то річки? Он чи не човен пливе по одному.