Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Щойно герцог зник за дверима, Яна підійшла до Баса.

— Тобі погано, так, диво моє кудлате?

— Ма-а, — жалібно простягнув кіт, підставляючи голову під руку, що так ніжно пестила його.

Повернувшись, Сандр застав Яну на підлозі біля кота. Вона приречено поклала голову на зігнуті та обхоплені однією рукою коліна, іншою гладила помітно більш веселого кота.

— Коту, бачу, ти похмілля зняла, а собі не можеш?

Кіт зло зиркнув на герцога.

— Не знаю, — здивовано відповіла Яна. — Не пробувала.

— Сядь на ліжко, — Сандр подав Яні руку, допомагаючи підвестися.

— Навіщо?

— Допоможу тобі розчесатися.

— Я й сама в змозі, — недовірливо зауважила Яна.

— Я швидко висушу твоє волосся.

— А ти можеш? — Яна не поспішала, підозрюючи каверзу.

— Можу, — герцог підштовхнув її до ліжка й змусив сісти. Він хотів сказати, що тепер завдяки їй багато чого може, але вирішив, що розкривати карти ще зарано. Хто знає, що наступної секунди утне ця дівчина.

Обережно розчісуючи сплутані пасма, він пустив по руках жар, а відчувши, як дівчина розслабилася, почав безсоромно пропускати її довге чорне волосся через розжарені пальці.

Сила миттєво відгукнулася та потекла волоссям. Кіт, ніби відчувши щось, вишкірився, але не встав.

Якоїсь миті Яна похитнулася й стала завалюватися назад. Не розуміючи, що відбувається, Сандр підхопив її, але, опустивши голову собі на коліна, зрозумів, що вона просто заснула.

Дві години потому

Мені снилося, що я лежу на дні човна, що пливе посеред безкрайнього океану. Хвилі мірно погойдували мене та тихенько співали колискову.

Розплющивши очі, виявила, що лежу на грудях герцога, а його гаряча рука безсоромно обіймає мене за плечі. Похитування було нічим іншим, як чужим диханням, а колискова моря — мурчанням Баса, судячи з усього, що вмостився у мене за спиною. Голова більше не боліла.

— Ну, чого лежимо? — запитала я, намагаючись піднятися.

Обернувшись, побачила очі, сповнені докору. І мій кіт, і герцог були зовсім не в захваті від того, що я прокинулась.

— Про що ви тут вже домовилися? — прямо запитала я, розуміючи, що просто так ці двоє нізащо не лежали б на одному ліжку. Занадто сильно вони ненавиділи один одного.

Змовники переглянулися, але мовчали.

— Бас? — я вирішила почати з кота.

— Маф, — промуркотів той, потягнувшись і виставляючи мені свій кудлатий живіт у підтвердження повної невинності.

— Ваша Світлість?

— Альберт, — відповів герцог, підступно посміхаючись. — Просто Альберт. Ми, здається, ще вчора перейшли на «ти».

— Невже?

Що цей Ведмідь знову задумав?

— Бас, підтверди, — повернувся герцог до мого кота.

— Мав, — позіхнув Бас.

— Зрадник, — процідила я крізь зуби.

Герцог вирішив згадати про вечерю, оскільки обід я, виявляється, проспала, та відправився його замовити.

Не знаю, яким чином він зумів домовитися з Басом, але це мені не подобалося. Хотілося вірити, що мій кіт мене не зрадить, але герцог був дуже хитрою людиною. До того ж невідомо, як він висушив моє волосся. Коли він мене розчісував, я відчувала від його рук жар, і це було не тепло тіла. У цьому світі після Духа лісу я вже не здивуюсь нічому.

Служниця, що принесла вечерю, дивно дивилася на мене, поки я лежала на зім'ятому ліжку та гладила Баса, але потім моргнула, накрила стіл і кулею вилетіла, мало не збивши з ніг герцога. Альберт ніс важкий темний сулій і келихи... три штуки.

— Настав час поговорити про справи, — відповів він на моє німе запитання. — Адже з тобою, я так розумію, краще домовлятися по-доброму.

— Правильно розумієш, — кивнула я, вкотре розуміючи, що мій супротивник не лише добрий психолог, а й відмінний маніпулятор.

Спробував взяти мене силою — не вийшло, спробував намацати мої слабкі сторони — отримав мою втечу. Тепер, мабуть, намагатиметься знайти зі мною компроміс. Ну що ж, побачимо, що він нам запропонує.

За стіл ми сіли втрьох.

Стільцем Бас, слава богу, не скористався, але передні лапи на стіл поклав, явно натякаючи, що харчуватися з підлоги він більше не має наміру.

Здивувавши мене в черговий раз, герцог поставив перед ним блюдо, накрите кришкою, під якою виявився величезний шматок м'яса. Мрійливо замурчавши, Бас відразу ж почав їсти.

— Ти знаєш про мого кота те, чого я не знаю? — запитала я Альберта, відправляючи в рот найсмачніший шматок смаженого м'яса.

— Скажімо так, — самовдоволено посміхнувся герцог. — Я дещо припустив.

— Як цікаво! — я повернулася до Сандра, але, наткнувшись на зухвалий, сміливий погляд, зрозуміла, що зі мною грають і просто так мені нічого говорити не збираються.