Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Ранок для Лариси Петрівни почався з того, що вона відвідала відділок міліції. Там вона знову розмовляла з Брехливим, який чемно записав покази жінки та пообіцяв, що знайде ту людину, яка хотіла її вбити.

Традиційно білявка наголосила, що у цьому винна її невістка, але чоловік тільки пожав плечима. Це дуже сильно не сподобалося власниці магазину. Вона кипіла від люті. Навіть коли вийшла на вулицю, то свіже літнє повітря, де відчувався легкий подих осені, не остудило їй голову, а навпаки тільки викликало у ній злість.

Тому Лариса Петрівна втратила голову. Навіть дзвінок Дмитра не заспокоїв її.

- Я піду до неї та вирву волосся, - говорила вона гучно в телефон, що зі свого боку дуже сильно дратувало чоловіка, але він терпів, бо кохав цю блондинку.

- Ларисо, не варто так себе поводити, - казав він. - Ти розумієш, що вона робить провокації, а ти на них ведешся. Такими своїми діями ти тільки зробиш гірше. Не будь дитиною!

- Я вже не можу це терпіти! - виливалися емоції з жінки. - Вона вже дістала мене. Я маю їй показати, хто вдома господар!

- Ларисо! - вже не витримав Трубан та гаркнув на кохану, але остання вже кинула слухавку та неслася до будинку, де жила Лілія та її непутящий син, який зараз сидів у лабораторії зі злим Костянтином та пив третю чашку мінералки.

Білявка летіла. Попри біль у руці вона йшла. Жінці хотілося розірвати Лілію. Злість захопила кожну клітинку її тіла та керувала. Вона штовхала на дуже лихі думки. Навіть слова про вагітність не зупиняли Ларису, бо не вірила, що та носить під серцем її онука чи онучку.

Коли Лариса Петрівна стояла біля будинку невістки, то стала вперше за пів року шукати в телефоні номер Лілії. Цьому заважало сонце, яке падало на маленький екран та все засвідчувало, але увагу жінки від цього відвернула біла автівка, яка зупинилася від неї за три метри.

Очі мати Романа побачили на передньому сидінні горе її всього життя - Лілію, яка дивилася на якогось рудого молодика. Він щось їй сказав, а потім поцілував у щічку. Тільки після цього коричневі очі дівчини помітили мати її чоловіка.

На мить Лілія відчула переляк, але далі взяла себе в руки та впевнено вийшла з автівки, яка одразу зникла. Дмитро Жовтенький зрозумів, що він тут зайвий та поїхав до лабораторії.

Лариса Петрівна тим часом кипіла. Вона дивилася на невістку, яка стояла за два метри від неї, склавши руки на грудях. Епічності додавав вітер, який розвіював пишне волосся рудої та жовту сукню.

- Добрий день, Ларисо Петрівно, - проказала Лілія.

- Не добрий він, - прошипіла Кученюк.

Лілія ніяк не відреагувала на такий настрій свекрухи. Вона тримала себе в руках, бо розуміла, що агресія може виставити її цілковитою дурепою. Тому зі всіх сил трималася, а ось білявку трясло. Їй хотілося накинутися на руду та задушити дружину сина. Дуже сильно вона її дратувала.

- Як ваша рука? - цікавилася Лілія. - Може підемо до будинку? Поп’ємо чаю з печивом? Як вам така ідея?

- Яка ти противна дранота! - прошипіла мати Романа. - Мій син за поріг, а ти вже з іншими катаєшся? Як же мені хочеться тебе вбити!

- Ви щось переплутали. Це був мій знайомий. Він возив мене до лікарні.

Лариса Петрівна засміялася. Жінка так гиготіла, що на них звернули увагу бабусі, що сиділи на лавці неподалік. Тепер вони напорошили свої вушні раковини у сторону білявки та рудої й ловили кожне слово.

- Якщо не вірите, то я можу показати справку, - почала щось шукати в сумці Лілія, але Лариса на це різко відповіла таке:

- Не треба мені твоєї брехні! Ти повія, яка загубила мого сина, а тепер намагаєшся вбити мене!

Лілія мовчала. Її шоколадні очі дивилися на родичку та абсолютно нічого не виражали. Здавалося, що руда є лялькою. Вона не мала жодних емоцій. Це насторожувало Ларису, але та знала, що та дуже гарна актриса.

- Ви п'яні? Як ви можете таке говорити? - нарешті сказала дружина її сина.

- Як можу! Та ти вбити мене хотіла!

Ці два речення білявка прокричала. Кожний її м'яз був напружений. Був готовий до всього.

- Я шокована. Це просто наклеп. Невже вам не соромно таке говорити? Я навпаки за вас переймалася. Думала піти до вас до лікарні, а ви...

Це стало останньою краплею для нервів жінки. Лариса Петрівна вдалася до сили. Вона здоровою рукою вхопилася за густе волосся невістки. Остання не опиралася, а просто кричала. Білявка не жаліла сил. Вона трясла дівчину, поки якісь чоловіки не відтягнули її від Лілії, яка втратила свідомість. Обм'якле тіло тримав невідомий русявий чоловік років п'ятдесяти, а Ларису Петрівну вгамовував його син.

- Шльондра! Я тебе знищу! - кричала мати Романа до Лілії, яка і справді гарно грала свою роль. Вона лежала та удавала, що знепритомніла, але всередині сміялася. Їй було смішно від того, що Лариса Петрівна так швидко втратила над собою контроль та накинулася на неї.

Руда розуміла, що Роман озвіріє коли дізнається про таке. Для нього ця жінка перестане існувати.

Через десять хвилин на місце пригоди прибули працівники міліції. Правоохоронці забрали до відділку Ларису Петрівну. Вони трішки були шоковані, бо не вірили, що літня жінка зі зламаною рукою напала на дівчину та так, що остання втратила свідомість.