Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Готую нам обом чай, та несу його в гостьову. Станіслав розмістився в м'якому кріслі біля журнального столика, на нього (столик) і ставлю чашки, та присідаю на диван.
Беру свою в руки та роблю маленький ковток, щоб не обпекти піднебіння. Смаку зовсім не відчуваю, швидше роблю усе на автоматі, бо так потрібно. Ловлю свої останні секунди перед цією розмовою.
Та все ж вирішую спонукати вже його до розмови. Просто не витримую того накалу почуттів, котрі в мені бурлять. Це не з Богданом, перекинутись двома словами. Тим більше, що ми однакової думки були про наше побачення. Тут сидить людина, котрій завжди вдавалося оголяти мої емоції і відчуття. Та про що говорити, раніше я ніколи і не думала від нього щось приховувати. Він знав першим, щоб зі мною не сталося, чи щось добре, чи погане, завжди в першу чергу ділилася зі Станіславом.
- Ну починай, раз так не терпілося, і ти прийшов сюди одразу після роботи. - таки не витримую, і все ж висловлюю свою претензію.
З котрої одразу видно, що я ще не готова до цієї розмови. Але і уникати її не збираюся.
- Алін, я розумію, що можливо тебе поспішаю. Та ми ж не маленькі діти, щоб ходити по колу. Ти будеш втікати, а я тебе доганяти.
- Ти правий це краще вирішити зараз.
- Не буду повторятися, те що я написав в листі — чиста правда. Я покинув тебе, не через те, що не любив, і не хотів брати з собою, в те світле майбутнє, що малювала мені подорож в Штати. Я дійсно тоді злякався відповідальності, і боявся, що можу втягнути тебе куди не слід...передчуття було таке, що щось з тією роботою не так, та все ж використати можливість виїхати я, просто, не міг.
- І що? - дивиться на мене не розуміючи, — Що з роботою?
- Чуйка не підвела. За перший проєкт, заплатили так, щоб на їжу вистачило. І якщо одразу по прибутті, я пожалів, що ми не виїхали разом, то пізніше, дивлячись на ту обстановку, в якій опинився, був радий, що не шарпнув тебе з собою.
- Ми могли підтримувати відносини на відстані. - нагадую я про ще один варіант розвитку подій.
- Про що ти говориш? Ти б не всиділа на місці, знаючи, що я далеко! Швидше, одразу по моєму від'їзді почала б шукати шляхи, як скласти мені там компанію. А в тебе якраз з'явилася не погана робота, так ще й за спеціальністю, а там що б ти робила? Підлогу мила, чи бургери подавала? В чужій країні, без друзів, і не володіючи добре мовою.
- То чому цього всього ти не зумів мені пояснити тоді?
- Бо ти б не слухала і не погодилась. А я радів би тому. Хоч своїм вчинком, зробила б для себе гірше.
Важко зітхаю. Бо так. Він правий. Я б поплелась за ним навіть у пекло, якби покликав. Та хіба не втому і є суть стосунків, щоб бути разом і в радості, і в горі, і в бідності, і в багатстві? Вже хотіла йому про це нагадати, коли він, наче, прочитав мої думки і відповів на моє німе запитання.
- Я не міг дозволити тобі так вчинити. І я боявся... як бачиш не даремно — половину терміну, що я пробув в Америці — то працював різноробом на будівництві. Ось там українців цінують. - Сміється. Мені жаль, що в нього не складалось усе так, як він хотів.
- Поки я нормально облаштувався, знайшов краще оплачувану роботу, минуло два роки. І виходити з тобою на зв'язок, пам'ятаючи наше розтавання, було якось...запізно. Чи що?... Я розумів, що ти уже могла давно почати нове життя, нові стосунки. І лізти в нього після того, як пішов, не мав права.
Я мовчала, давала йому можливість виговоритись. Я так жаліла себе. Жодного разу не задумувалася як йому там було, також без друзів, без підтримки. Шибонути в невідомість. І ризикувати усім. Мабуть, дійсно страшно було, за себе, а тут ще і мене за собою, на прив'язі тягнути. Звичайно я б не скаржилася. Ніколи не була немічною. І робила завжди усе можливе, щоб частинка мене була в нашому побуті. Щоб не висіти у Стаса на шиї.
Але в нас, робота прибиральниці не підробіток на літні канікули, а ледь не побудова кар'єри. Так, в таких містах знайти роботу по фаху важко. Часто розумні люди з вищою освітою (я не про тих, кому просто потрібен був папірець, а про тих, хто любили свою професію, поки навчались) зависають на посадах продавців, касирів, охоронців. Тільки через те, що мали там тимчасово попрацювати, допоки не знайдуть кращої роботи. Мені в цьому плані пощастило більше.
- То як ти опинився в Києві? І з досить немалим капіталом, що змогли так розкрутитися за такий малий період?
- Ще в Америці, дозволив другові прооперувати моїми грішми. І він на покупці-продажі акцій сколотив мені невеличкий капітал. Через нього я і познайомився з Максимом. Він, до речі, там навчався.
- А сам Потоцький киянин? так? - хочеться почути уже всю історію, його блукання по планеті.
- Так. Це його ідея була повернутися в Україну, і почати бізнес тут.
- То ви так не погано заробили, якщо змогли аж два підприємства придбати?
- Нас четверо вклалися і ще кредитів набрали. Я знову живу в старій хрущовці. З обшарпаними шпалерами, бо усе вклав в роботу.
- А я то вже подумала, що ти Бога за бороду схопив. Не страшно було ось так все вкладати в одне місце? - сміюся... ми не знаємо, що передує успіху. Деколи дійсно важка праця, і сміливість, бо ризикнути усім дуже страшно.
- На той момент мені було нічого втрачати. Якось дав би собі ради якщо що.
- Хіба жодного разу не пробував зав'язати стосунки? - яка ж я таки дівчинка! кому що, а мене цікавлять його походеньки.
- Ти впевнена, що хочеш про це говорити.
- Стас, я тут також монашкою не жила. - покрайній мірі я намагалась, йому не обов'язково знати, що єдина ніч яку я провела з іншим чоловіком за весь цей час завершилась ганебно. І я ще тиждень намагалась від цього відмитись. Якби ще так легко було стерти цей позор із пам'яті.
- Та бачив я. - нагадує мені, те побачення із Богданом. - Ще в Америці запрошував декількох дівчат на побачення, на диво подібних на тебе. Це вже потім розумів. Оригінал замінити неможливо. Але і морочити жінкам голову не в моєму стилі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову "ми", Ліка Радош», після закриття браузера.