Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Тим більше мене здивувало і роздратувало одночасно те, як він руба заповзявся розв’язати мою проблему.

Нехай трохи понервує, можливо, припинить вирішувати за мене, кого і як мені кохати. Крім того, сумніви не відпускали, бо розставити всі крапки над і я зможу, лише поговоривши з Крісом.

Від згадки про нього всередині спалахнув жар. Загадалися ті раптові обійми посеред сірої вулиці, відчайдушне “пробач, якщо зможеш”. Чи зможу? Я не знала. З Крісом я ніколи не знала, які колінця можу викинути. Поруч з ним я робила те, на що ніколи не зважилася б у звичних обставинах.

– Сеньйорита засумувала?

Я опам’яталася. Хорхе питально заглядав мені в обличчя.

– Дозвольте, – він простягнув руку, – продовжити задоволення бачити вас, чарівна Валенсіє, і запросити на каву.

Джуд хотіла було завадити йому сказати, але було пізно.

Люб’язно посміхаючись, я відмовила.

– На жаль, маю багато справ.

– Доню, – втрутилася мати, – припини. Ти обіцяла весь день присвятити мені, а Хорхе складе нам компанію.

Черговий дзвінок врятував мене від необхідності вигадувати чергову відмовку. Я натисла на зелену кнопку, навіть не поглянувши на екран.

– Валенсіє? Привіт, сестричко. Як справи? Як почуваєшся? Нейт сказав, ти потрапила в ДТП. Який жах! Ти повинна подати в суд на того незграбу, який наїхав на тебе.

Оце так сюрприз. Неприємний.

– Ти пропонуєш мені самій на себе подати? І відколи це ти називаєш мене сестричкою, Сандро?

– Ти не в гуморі? Нічого, ми це швидко виправимо.

– З тобою я точно не збираюся нічого виправляти.

Голос дружини Нейта з верескливими нотками діяв мені на нерви. Якого дідька їй від мене треба?

– Ну добре, добре. Вибач. Я тут подумала – ми давно не бачилися, не спілкувалися. Було б непогано разом провести час, сходити куди-небудь.

– Від тебе раптом всі подружки порозбігалися?

Мати суворо дивилася на мене, їй явно не подобалися ні мій тон, ні слова, які вилітали з мого рота. Хорхе кашлянув і тактовно відійшов, ніби його дуже зацікавила колона у кремових мальовничих розводах. Обоє чекали.

– Валенсіє, – Сандра змінила тон, – знаю, ми не дуже ладнаємо, але навіщо нам ворогувати? Дай мені шанс.

Оце так припекло її, що вона готова навіть на те, щоб подружитися зі мною. Гаразд. Це може працювати в обидва боки. Я здогадувалася, що їй від мене потрібно, але ж я теж можу скористатися нагодою.

– Що ти пропонуєш?

– Давай зустрінемося ввечері біля нашого клубу. Розважимося, вип’ємо по коктейлю.

– Згода.

– Чудово! Тоді до вечора.

– Так. Побачимося.

Я сховала телефон у сумочку.

– Хорхе, було дуже приємно познайомитися з вами.

– Ви покидаєте нас?

– Так, маю невідкладні справи.

– Але Валенсія, – втрутилася мати, – обов’язково супроводжуватиме вас на відкритті виставки за тиждень. Так, доню?

– Звісно.

– Радий був знайомству, – Хорхе знов поцілував руку, на цей раз жест ввічливості здався манірним і позбавленим тепла. Поки що Баррера не знав, що у нього немає жодних шансів.

Поки я їхала додому, щоб переодягнутися, все гадала, чи це Нейт підмовив Сандру, чи вона сама щось замишляє. Такий вчинок був не в характері брата, тим більше, вони сильно посварилися, хіба що Нейт вирішив використати всі доступні способи. Та ні, він би ніколи не став втягувати дружину у наші стосунки. Тут щось інше. Швидше за все це Сандра збиралася використати мене. У будь-якому випадку потусити у клубі краще, ніж грати роль великосвітської особи, попиваючи ненависну каву.

Рівно о десятій я вийшла з таксі біля доволі великого нічного клубу. Черга на вході розтягнулася на кілька кварталів. Як Сандра збиралася потрапити сюди, було для мене загадкою. Але братова дружина була з тих дівчат, які усюди пролізуть, мов ті змії.

Дійсно, за п’ять хвилин я побачила її біля самісінького входу, вона інтенсивно махала над головами бажаючих потрапити всередину. 

Наблизившись, я скептично хмикнула – вбрання ми підібрали майже однакове: шорти й топ. При блимаючому і тьмяному клубному світлі нас гарантовано приймуть за близнючок.

– Валенсіє, дякую, що прийшла. Ходімо.

Я навіть не здивувалася, коли охорона, що гальмувала людський потік, вільно нас пропустила.

Сандра одразу почала пританцьовувати під ритмічну музику.

– Коли ти востаннє відривалася? – спитала вона, перекрикуючи баси.

– Якщо ти хотіла поговорити, це не дуже вдале місце.

Ми знайшли пару вільних стільців за барною стійкою. 

У клубі було типово по-клубному. Гриміла музика, натовп танцював, пив, розважався, як міг. Не пам’ятаю, як давно тут не була, мабуть, коли ми ще навчалися. Відтоді майже нічого не змінилося.

Сандра замовила джин з тоніком, я взяла текілу.

Композиція змінилася на спокійнішу і повільнішу, і Сандра нарешті заговорила.

– Валенсіє, подружко…

– Ми ніколи з тобою не були подругами, – фиркнула я.

– Так, ти права. Але ти – мій єдиний шанс. Прошу тебе, поговори з Нейтом.

– Що ти накоїла? Нейт буває жорстоким, але він не став би тебе карати за перевищення ліміту покупок.

Сандра зробила ковток, потім ще один, і ще. Зізнаватися явно не хотіла.

– Послухай, – я не мала жодного бажання розбиратися з їхніми стосунками, але бути в курсі завжди краще, ніж навпаки, – ти притягла мене сюди заради того, щоб напитися в компанії зовиці, яку не перетравлюєш? Сумнівне задоволення.

– Нейт заблокував всі мої кредитки, – пожалілася вона.

– Чула. І?

– Будь ласка, поговори з ним, скажи, що я готова просити пробачення на колінах, аби все стало, як раніше.

– Ого. 

– Це не все, – вона зробила знак бармену повторити. – Він хоче, щоб я жила окремо якийсь час. Невизначений час. Можливо, назавжди.

– Він хоче розлучення?

– Не знаю. Я не знаю! Він не говорить зі мною, не хоче бачити, я не знаю, що думати!